Море тихе і море широке – такий вид був довкола молодого рибалки. Він вже витяг міцного маленького човна на берег та збирав снасті. Понт вітав приємним вітром. Молодий чоловік ще раз глибо вдихнув тепле солоне повітря. Снасті майже не різали руки, а улов приємно вражав. Рибалка був задоволений собою і чомусь майже по дитячому відчував щастя. «Хороший день. Мабуть найкращий у році. Мабуть добре займатися улюбленою справою», – подумав молодий човняр.
Імператор Никифор ІІІ і четверо вельмож
Візантійська мініатюра з фронтиспису
рукописного збірника творів Іоанна Златоуста (ХІ ст.)
Поблекли краски пёстрой грязи дня;
По койкам пьяная уснула солдатня;
В ночь гомон отступил, ночных прохожих
Песнь после звона церкви стихла тоже.
На купол свет луны и звезд мерцает
И все черты людские,
Все сложности простые,
Болотной тванью ярость вены пробирает.
Вже вигасають барви бруду дня;
У ліжках п’яна василевса солдатня;
Ніч полишає гомін, спів нічних гуляк
Після великого собору била вкляк;
Світ зір чи місяця над куполом ожив
І над усім непотребом людським,
Усім буттям до простоти складним –
Лють і болотна твань від тварних жил.
The study of Classical reception in modern speculative fiction (science fiction and fantasy) is an old and broad field, with roots in both the academy and the popular press. However, much as Classics is often reluctant to look beyond the temporal borders of the antique world and venture into its medieval Greek imperial successor, the consideration of classical reception in speculative fiction has mostly neglected the significant impact of Byzantium and other post-Roman imperial formations and their literatures on modern SFF. However, many of the central thematic tenets of the literary heritage of medieval empire – including but not limited to decadence, the post-Roman world, the problem of defining barbarian and citizen, and the use of ‘Byzantine’ settings and symbology as codes for the foreign or exotic – have had deep effects on the development of science fiction and fantasy in the 20th and 21st centuries.
До дня падіння Константинополя
«Василевс» публікує вірш «Последняя ночь Византии»
видатного одеського історика і поета Петра Каришковського
Василевс. Українська візантиністика 