Публичная лекция Эллино-византийского лектория при Свято-Пантелеимоновском храме «УЧЕНИЕ св. ГРИГОРИЯ НИССКОГО О ДУШЕ» (25.01.2018)

Читати далі

Advertisements

Олександр Шаховський: Новий погляд на Візантію

Почувши словосполучення ‘’Візантійська імперія’’ більшість з нас уявляє собі картину потужної великої держави, православної віри, яка протиставляє себе решті Європи. Такий образ є дуже спрощеним і не враховує довгу історію контактів між греко-слов’янським та романо-германським суперетносами, культурний вплив Візантії на Західну Європу і Західної Європи на Візантію, політичну візію василевсів, які поголовно вважали себе ромейскими (римськими), а не грецькими імператорами, виводячи себе від державної традиції Римської імперії, претендуючи на хоча б номінальний сюзеренітет не лише над Балканами, але й над усією Європою.

Читати далі

Чорноморець Є. М. Ікона як символ Абсолюту у візантійській патристичній естетиці

Чорноморець Є. М. Ікона як символ Абсолюту у візантійській патристичній естетиці // Актуальні проблеми філософії та соціології. – Одеса, 2017. – Вип. 17. – С. 131–135.

Поняття символу є центральним для візантійської патристичної естетики. Візантійська патристична теорія образу розробляється на основі онтологічних принципів теоцентризму та персоналізму з використанням загальних категорій сутності, енергії, іпостасі. Завданням нашої статті є аналіз патристичного вчення про специфіку онтологічного статусу й визначальні особливості ікони порівняно з іншими символами Абсолюту. За патристичним ученням, ікона є штучним символом Абсолюту (на відміну від інших його самовиявів – у Трійці, у світі та в людині як образі Божому), відрізняється від нього за сутністю, має окреме існування в просторі. На іконі зображується боголюдина Ісус Христос або святі – люди, які досягли обожнювання. До ікони висувається вимога реалістичності: зображеною може бути лише конкретна іпостась (особистість), яка дійсно існувала та має чуттєво сприйнятний зовнішній вигляд; ікона як міметичне зображення є подібною до зображуваного першообразу. Онтологічний зв’язок ікони з першообразом, який полягає в причетності до божественної енергії й реалізує її власне як символ, уможливлюється через надання зображенню імені зображуваного (Христа чи святого) та здійснюється Богом.

Читати далі

Царенок А. В. Витвори візантійського іконопису як проповідь аскетичних звершень

Царенок А. В. Витвори візантійського іконопису як проповідь аскетичних звершень // Актуальні проблеми філософії та соціології. – Одеса, 2017. – Вип. 17. – С. 127–130.

Одним із актуальних завдань дослідження візантійської естетики аскетизму постає осмислення феномена ікони як особливої проповіді аскези й художньої інтерпретації стану святості. У цьому аспекті доцільно звернути увагу на виконання візантійською іконою її інформативно-дидактичної (проповідницької) функції. Виступаючи «проповіддю у фарбі» – візуальним повчанням про істини віри й чесноти, витвір іконопису являє собою своєрідну «наочну» аскетику – учення про духовне подвижництво: перед споглядачем сакрального образу знаходиться чуттєве свідчення про ідеал, до якого варто прагнути, й цей ідеал є ідеалом аскетичним. Як невід’ємний складник естетосфери літургійного дійства, ікона постає й чинником утвердження належного (урочистого, піднесеного, але й не екзальтованого, занадто палкого) психоемоційного стану в учасників спільної молитви, що цілком відповідає засновкам православного аскетичного вчення.

Читати далі