Вільям Батлер Єйтс. Плавання до Візантії

I

Цей край — не для старих. Памóлодь
У обіймах, у кронах — рій птахів:
— Вмирають покоління, — їх розголос,
Лосось у вирі рік, макрель серед морів,
Впродовж усього літа славлять вголос
Всіх, хто зачатий, народивсь чи постарів.
Той, хто чуттєвій музиці скоривсь, —
Зневажив пам’ятки, що інтелект створив.

II

О мудрі, що в святому Божому вогні
Сто̕їте на златій мозаїці стіни,
У круговерті зриньте звідти, і мені
Співочими майстрами для душі
Постаньте — вийміть серце; жагом хворе
У тлінній плоті тварин калíчне
Воно тугою думки прагне вгору,
Увись — в майстерно вигадану вічність.

III

Злиденний старець ницих гідний слів –
Опудало в лахмітті на жердині,
Аж доки в оплесках душа не зродить спів
Для лахів савану, для кожної шпарини,
Не вправ школярських – для пізнання нині
Величних звершень власної гордині.
Саме тому я переплив морські стихії
Й прибув до міста у священній Візантії.

IV

Утративши колись природну плоть,
Не втілюся ніяк вже на землі
Інакше, ніж з емалі й позолот,
Виковує що грецький ювелір,
Щоб імператора збудить, як зсутеніє;
Або ж на гілці золотій співати
Вельможам і панянкам Візантії
Все що минуло, є, чи буде наставати.

Переклад Андрія Домановського

У перекладі Олександра Мокровольського – за посиланням:
https://byzantina.wordpress.com/2011/11/15/yeats-2/