27 жовтня 2010 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.005.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук у Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського, за адресою: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11, 4-й поверх, фойє Малого залу відбувся захист дисертації Морозової Дар’ї Сергіївни «Тема людини та довкілля у візантійській аскетичній традиції», представленої на здобуття наукового ступеня кандидата культурології.
Пропонуємо ознайомитися з анотаціями до автореферату дисертації (українською, російською та англійською мовами) і списком наукових праць автора за темою дисертації.
Ви також маєте змогу завантажити автореферат дисертації.
НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені П. І. ЧАЙКОВСЬКОГО
МОРОЗОВА ДАР’Я СЕРГІЇВНА
УДК: 2-585: 392: 168.522:504] (37)
ТЕМА ЛЮДИНИ ТА ДОВКІЛЛЯ У ВІЗАНТІЙСЬКІЙ АСКЕТИЧНІЙ ТРАДИЦІЇ
Спеціальність 26.00.01 – теорія та історія культури
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття Наукового ступеня
кандидата культурології
Київ-2010
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі культурології Національного університету «Києво-Могилянська Академія» (м. Київ).
Науковий керівник:
кандидат філософських наук, доцент Демчук Руслана Вікторівна, доцент кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська Академія», Міністерства освіти і науки України (Київ).
Офіційні опоненти:
доктор філософських наук, професор Гуменюк Тетяна Костянтинівна, проректор з навчальної роботи Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, Міністерства культури і туризму України (Київ);
кандидат філософських наук, доцент Чорноморець Юрій Павлович, доцент кафедри філософії та політології Національного університету державної податкової служби України, (Ірпінь), Державної податкової служби України.
АНОТАЦІЇ
Морозова Д. С. Тема людини та довкілля у візантійській аскетичній традиції. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата культурології за фахом 26.00.01 – Теорія та історія культури. — Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури і туризму України, Київ, 2010.
У дисертації досліджено погляди візантійських церковних авторів на проблематику стосунків людини з природним довкіллям. На основі оригінальних текстів зіставлено «екологічні» рефлексії різних напрямів – антиохійського, олександрійського, каппадокійського – та простежено їх розвиток в різні періоди візантійської культури. Виявлено, що аскетика східних отців Церкви, тісно пов’язуючи антропологію з космологією та з богослов’ям, створює сприятливі умови для розвитку «екологічного» мислення. Показано, що в ранньовізаитійський період це мислення безпосередньо залежало від специфічних підходів різних шкіл до космології, а отже помітно відрізнялося в різних авторів. Емансипація науки, якою був позначений середньовізантійський період, призвела до актуального досі розриву між богословським та природознавчим підходами, що певним чином збіднює обидві сфери. Водночас, ігнорування отцями космологічної конкретики сприяло синтезуванню «екологічних» поглядів ранніх діячів різних шкіл, практично несумісних у своєму природничонауковому вимірі. Зрештою, в пізньовізантійських отців сформувалося складне й гармонійне бачення стосунків людини з довкіллям, що було, втім, незрозумілим для схоластичої науки та філософії свого часу, а отже, виявилося приреченим на ізоляцію в мовах мистецтва – іконопису й літургійної поезії.
Ключові слова: Візантія, Сірія, Антиохійська академія, Александрійська академія, каппадокійська школа, патристика, традиція, аскетична антропологія, довкілля, екологія, університет.
Морозова Д. С. Тема человека и природы в византийской аскетической традиции. — Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата культурологии по специальности 26.00.01 – Теория и история культуры. – Национальная музыкальная академия Украины имени П. И. Чайковского, Министерство культуры и туризма Украины, Киев, 2010.
В диссертации прослежены взгляды византийских церковных авторов на проблематику связи человека с естественной средой. На основе оригинальных текстов сопоставлены «экологические» рефлексии разных направлений -антиохийского, александрийского, каппадокийского — и прослежено их развитие в разные периоды византийской культуры. Выяснено, что аскетика восточных отцов Церкви, тесно увязывая антропологию с космологией и с богословием, создает благоприятные условия для развития «экологического» мышления. Показано, что в ранневизантийский период это мышление напрямую зависело от специфических подходов разных школ к космологии, а значит, заметно отличалось у разных авторов. Эмансипация науки, которой был отмечен средневизантийский период, привела к актуальному до сих пор разделению богословского и естественнонаучного подходов, определенным образом обедняющему обе эти сферы. Однако, игнорирование монашеством космологической конкретики способствовало синтезированию «экологических» воззрений ранних авторов разных школ, практически несовместимых в своем естественонаучном измерении. В результате, у поздневизантийских отцов сформировалось сложное и гармоничное видение отношений человека с природой, которое, однако, было непонятно схоластической науке и философии того времени, а значит, обречено на изоляцию в языках искусства — иконописи и литургической поэзии.
Ключевые слова: Византия, Сирия, Антиохийская академия, Александрийская академия, каппадокийская школа, патристика, традиция, аскетическая антропология, природная среда, экология, университет.
Morozova D. S. The Theme of Human and the Environment in Byzantine Ascetic Tradition. – Manuscript.
Thesis for a candidate’s degree of culturology by speciality 26.00.01 – Theory and history of culture. – Ukrainian National Tchaikovsky Academy of Music, Ministry of Culture and Tourism of Ukraine, Kyiv, 2010.
The thesis deal with the Byzantine patristic”ecology” – the discource of universe viewed as a home (οικος) . Using the original Greek texts as the base, the author tries to compare the “ecological” reflections of the main theological schools of Preiconoclastic period — Antiochian, Alexandrian, and Kappadokian. The contribution of each trend into the mature Byzantine thought is also under examination. The ascetics which particularly closely connects anthropology with cosmology on the one hand, and with theology on the other hand is in the focus of the research.
Relying mostly on the original texts of Greek-speaking Syrian fathers (and also on some Syrian texts in modern translations) the author demonstrates the great dependence oi Antiochian “ecological” thought upon the traditional Near Eastern cosmology. Attributed to the Bible, the ancient notion of the world in the form of a house became the inevatable framework for the rich and manifold environmental conceptions of the Syrian Christians. These conceptions, however, show their truly Scriptural inspiration in their reflections on man’s mystical management (οικονομια) in the inhabited world (οικουμενη), on the mutual dependence between human and the environment, on the gnoseological limits imposed by humans position inside cosmos etc. This fruitful “ecological” thought was largely isolated from the rest of the Church due to its strong tie with the specific Syrian cosmology, guarded as quasi-dogma. However, in the texts of the most outstanding Antiochian thinkers, such as St. John Chrysostom, St. Ephrem or St. Isac of Nineveh, we do not find any dogmatical approach towards the cosmological models, while their environmental reflections are extremely developed.
The identification and investigation of the environmental discours among the theological, anthropological and physical texts of Alexandrian school showed the Platonic and Neoplatonic genesis of its few ecological motifs – i.e. the reflections on the existance inside the flow of matter, on the place of man in the entire hierarchical structure of the created beings, the view on man as the only and important bind of the contrary qualities of the world, the analysis of human cognition of the lower and of the higher levels of the created world. However, investigating St. Maximus the Confessor’s notion of man as the mediator, usually apprehended as a purely Neoplatonic insight, the author retraces in it the elements of the dynamical and hystorical vision intrinsic to the Scriptural thinking.
The place and function of cosmological knowledge, rather than its contents, are investigated in the physical treatises of Cappadocian current. The environmental approach, associated with the Scripture, is provided here with much greater respect than merely cosmological data, associated with Hellinistic science (particularly by St. Basil of Ceasarea), even though it is latter that obviously dominates in the texts. The phychosomatic problem (tracing back to different Greek philosophers) is viewed as the centre of the ecological thought of the Cappadocian theologians and of some other Christian scientists, such as Nemesius of Emessa. So, the author’s position consists in stating the multiplicity of ecological approaches recorded in the patristic writings of the Early Byzantine period.
The mutual emancipation of science and theology, occuring since the 11th century is assesssed as the cause of separation between the patristic cosmology absorbed by the scholastics, and the patristic ecology ignored by the University and preserved only in the ascetical and mystical treatises. Meanwhile, the indifference towards the cosmological models, showed by most of the Church fathers of that time and later on, might have impoverished their vision, but permitted them to syntesize the best ecological achievements of their predecessors, formerly incompatible due to the difference of their cosmological foundations. Though Alexandrian Neoplatonism is sure to make the base of the new synthesis, the Antiochian insights are also present here, particularly in the writings of St. Symeon the New Theological and of his disciple St. Nicetas Stethatos. This fruitful synthetic view of human in the environment stayed unintelligible for the language of the scholastics (including the more scholarly treatises of its authors themselves), and proved to be isolated in few genres of religious literature and reflected in the languages of the church arts.
Key words: Byzantium, Syria, Orthodox Church, Greek patristics, Antiochian school, Alexandrian school, Cappadocian school, tradition, ascetical anthropology, environment, ecology, university.
Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:
1. Морозова Д. Зооморфні мотиви метафорики Св. Симеона Нового Богослова / Д. Морозова // Наукові записки НаУКМА (теорія та історія культури). – Т. 49 (2006). – С. 43-48.
2. Морозова Д. Метафорика «стихій» у ранньовізантійській аскетичній літературі / Д. Морозова // Наукові записки НаУКМА (теорія та історія культури). -Т. 62 (2007). – С. 13-18.
3. Морозова Д. Особистість та відбиток. Термін характпр у св. Максима Сповідника / Д. Морозова // Наукові записки НаУКМА (теорія та історія культури). – Т. 75 (2008). – С. 17-26.
4. Морозова Д. Екологічна думка та візантійська філософія: преп. Максим Сповідник про буття у вирі речей / Д. Морозова // Київське музикознавство. Культурологія та мистецтвозавство. – Вип. 32 (2010). – С. 29-41.
5. Морозова Д. Метафорика преподобного Симеона Нового Богослова и Откровение в истории / Д. Морозова // Человек. История. Весть. – К.: Дух і літера, 2006. – С. 121-132.
6. Морозова Д. Рослинні мотиви метафорики св. Симеона Нового Богослова / Д. Морозова // Монастирські комплекси в контексті християнської культури. Матеріали X міжнародної наукової конференції «Могилянські читання-2005». – К. : Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, 2006. – С 371-374.
7. Морозова Д. Мотив путешествия в византийской метафорике / Д. Морозова // Феномен паломничества в религиях: Священная цель, священный путь, священные реликвии. Материалы XIII Санкт-Петербургских религиоведческих чтений. – СПб.: ГМИР, 2006. – С. 63-65.
Василевс. Українська візантиністика 