Університет по-візантійськи

Ґенеза світової вищої освіти традиційно асоціюється з обґрунтуванням і впровадженням «ідеї університету». Своїм походженням термін «університет» завдячує латинському universum – всесвіт. У іншому трактуванні – це однослів­на форма скорочення виразу universitas litterarum (сукупність наук). В акаде­мічному контексті поняття «університет» визначається як корпус викладачів і студентів, об’єднаних залежністю від організованого типу конкретного універ­ситету, universitas magistrorum et scolarium – співтовариство викладачів і учнів, яке отримало інституціональне оформлення.

Університет як соціальний інститут залишався цілісним упродовж сто­літь, незважаючи на зміни структури, напрямків діяльності, зумовлені як національно-історичними особливостями, так і вимогами часу. Сучасні глобалі-заційні процеси спонукали освітньо-інтеграційні тенденції, де визначальна роль належить знову-таки університетові. Зокрема, складовою Болонського рефор­мування виступає Велика хартія університетів (Magna Charta Universitatum). Вона стверджує університети методологічними центрами розвитку національ­них систем освіти і водночас новаторами змін, до яких має йти увесь світ.

Отже, на часі – урізноманітнення типів, видів університету, а звідси – оновлення змісту університетської освіти, запровадження інноваційних педагогічних технологій, спрямованих на формування інтелектуального потенціалу суспільства, фунда-менталізація університетських наукових досліджень із провідних напрямів на­уки, техніки, технологій тощо. Зазначене закономірно вмотивовує зростання інтересу до історичних витоків університету, дослідження світової ідеї його тво­рення. Це, врешті, є класичним прикладом потреби в обґрунтуванні майбуття визначного сучасного явища через актуалізацію його багатовікового минулого.

Первинні підходи у визначенні ідеї вищої освіти слід шукати в працях Ксенофонта, Платона, Антисфена, Аристотеля. Зокрема, «високі ступені осві­ти» мали перебувати під патронатом держави, передбачати сувору селекцію у відборі на навчання, враховувати як розумові і фізичні здібності, так і статус особи. Вважалося, що опанування основ елементарної граматики, літерату­ри, музики і арифметики є підготовкою до подальшого вивчення математики і філософії. Початком реалізації ідея вищої освіти завдячує трьом центрам: Афінам – місту Сократа і Платона, котрі, обґрунтувавши ідеї «правильної» освіти, встановили технічні й моральні основи освітньої діяльності та Лікею Аристотеля; Олександрії, де на базі Мусейона і Бібліотеки готувалися викладачі різних рівнів; Риму, який започаткував професійну освіту, ввів у європейський культурний обіг вищу юридичну школу.

Надалі захистом від повного винищення варварськими германськи­ми племенами греко-римської цивілізації, її культури став новий центр у Константинополі (йдеться про перенесення у 330 р. імператором Флавієм сто­лиці імперії з Риму до Візантії). Культура Візантії виявилася своєрідним «мос­том» від Античності до Середньовіччя. Без урахування візантійської спадщини не може існувати адекватного розуміння як стародавнього, так і середньовічно­го періодів у культурному розвитку Європи.

Перший досвід практичного втілення ідеї університету належить саме Візантії. Оскільки вважалося, що система вищої освіти зміцнює владні струк­тури, імператором Феодосієм ІІ було створено першу державну вищу школу і розроблено своєрідний кодекс (відомий як Кодекс Феодосія), згідно з яким вища освіта визначалася виключно державною справою, базуючись на єднос­ті «закону, вченості й християнства». Умовно датою відкриття університету («Аудиторіуму») в Константинополі (за Н. Карловим), можна вважати 425 р. У штаті щойно створеного вищого навчального закладу нараховувався 31 ви­кладач.

Усі були державними службовцями, отримували платню з казни. Вихід у відставку після 28-річної вислуги передбачав високу пенсію і почесне звання. Щодо абітурієнтів, то від них вимагалося свідоцтво про походження, стан бать­ків, мотивація щодо вивчення того чи іншого розряду наук тощо. Викладалися: тривіум – трипуття до мудрості (граматика, риторика, діалектика), квадриві-ум – чотирипуття (арифметика, геометрія, астрономія, музика) та Богослов’я, що поступово стало стійкою тенденцією розвитку європейської університет­ської освіти. В ХІ ст. відбувся перший поділ Аудиторіуму на факультети, а при Костянтині Мономахові виокремилося філософське відділення і юридичний ліцей. У ХІІ ст. вищий навчальний заклад втрачає світський характер. Розгром Константинополя хрестоносцями остаточно припинив його існування (1204).

URL

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s