Шевнюк О.Л., Феєр-Тураній Л.Е. Історичні передумови розвитку мозаїчного мистецтва в Київській Русі

Шевнюк О.Л., Феєр-Тураній Л.Е. Історичні передумови розвитку мозаїчного мистецтва в Київській Русі // Молодий вчений. 2017 р., листопад. № 11 (51). С. 695-698.

В роботі розглянуто творчу спадщину періоду Київської Русі на прикладі мозаїк собору Софії Київської, де проаналізовано синтез візантійської культури з давньоруською, проведено огляд та дослідження зародження мозаїчного мистецтва. Виконано огляд основних осередків скловаріння, які зарекомендували себе в галузі мозаїчного мистецтва. Розглянуто технології створення мозаїк цього періоду, зокрема технологію якою володіли візантійські майстри. Проаналізовані мозаїки Софії Київської та виконаний аналіз мозаїчних технологій. Виконаний аналіз давньоруської мозаїки, про що зроблені відповідні висновки.

Читати далі

Advertisements

Царенок А. В. Витвори візантійського іконопису як проповідь аскетичних звершень

Царенок А. В. Витвори візантійського іконопису як проповідь аскетичних звершень // Актуальні проблеми філософії та соціології. – Одеса, 2017. – Вип. 17. – С. 127–130.

Одним із актуальних завдань дослідження візантійської естетики аскетизму постає осмислення феномена ікони як особливої проповіді аскези й художньої інтерпретації стану святості. У цьому аспекті доцільно звернути увагу на виконання візантійською іконою її інформативно-дидактичної (проповідницької) функції. Виступаючи «проповіддю у фарбі» – візуальним повчанням про істини віри й чесноти, витвір іконопису являє собою своєрідну «наочну» аскетику – учення про духовне подвижництво: перед споглядачем сакрального образу знаходиться чуттєве свідчення про ідеал, до якого варто прагнути, й цей ідеал є ідеалом аскетичним. Як невід’ємний складник естетосфери літургійного дійства, ікона постає й чинником утвердження належного (урочистого, піднесеного, але й не екзальтованого, занадто палкого) психоемоційного стану в учасників спільної молитви, що цілком відповідає засновкам православного аскетичного вчення.

Читати далі

Царенок А. В. Категорія мімезису в аскетико-естетичному дискурсі Візантії

Царенок А. В. Категорія мімезису в аскетико-естетичному дискурсі Візантії // Вісник Черкаського університету. – 2017. – № 1. – С. 19–25.

Автор статті вдається до розгляду вчення про наслідування, що стверджується в межах релігійно-мистецтвознавчого та естетико-етичного вимірів візантійської естетики аскетизму. Розвиваючи міметичну (імітаційну, відтворницьку) концепцію художньої творчості, мислителі-подвижники послуговуються такою класичною категорією естетичного дискурсу як мімезис у проповіді наслідування Бога та святих. Прикметно, що аскетичний заклик до уподібнення Творцю та Його гідним служителям позначений порівнянням цього наслідування з мімезисом у сфері мистецьких звершень. Ця обставина є одним із численних свідчень про яскраво виражений естетичний характер православної аскетичної теології.

Читати далі

Царенок А. В. Прекрасне в чуттєвій реальності як предмет візантійської естетики

Царенок А. В. Прекрасне в чуттєвій реальності як предмет візантійської естетики // Філософія і політологія в контексті сучасної культури. – 2017. – Випуск 1 (16). – С. 155–164.

Наголошуючи на необхідності подальшого всебічного вивчення візантійськоїестетики аскетизму як, зокрема, чинника розвитку естетичної традиції Русі-України, автор статті пропонує звернути увагу на, в першу чергу, онтологічний вимір аскетико-естетичної доктрини, пов’язаний із осмисленням буття краси в дійсності. Осмислюючи феномен чуттєво прекрасного, православний аскетизм Візантії, безумовно, не абсолютизує його, але й уникає радикальної негації до прекрасного в матеріальному світі, проповідуючи помірковане ставлення до творіння, спотворене через людське гріхопадіння. Водночас, сповідуючи ідеї христології та есхатології, аскетична естетика проповідує оптимістичне вчення про майбутнє ствердження належної краси в чуттєвій реальності.

Читати далі

Гришко Юлія. Генеза євнухства у візантійському суспільстві: медичний аспект і правове становище

Гришко Юлія. Генеза євнухства у візантійському суспільстві: медичний аспект і правове становище // Записки Львівського медієвістичного клубу / загал. ред. Ю. Овсінського. – Львів, 2017. – Вип. 2. – С. 131–139.

У статті досліджено становлення та розвиток інституту євнухів, соціально-правове становище кастратів у візантійському суспільстві протягом ІV–VІ ст. Проаналізовано причини важливості інституту євнухів для управління державним апаратом Візантійської імперії. Розглянуто процес кастрації з медичної точки зору та встановлено у відсотковому відношенні число людей, які виживали після операції. Охарактеризовано ставлення візантійської знаті та простолюдинів до євнухів.

Читати далі

Куліш Оксана. Образи небесних сил у монументальному мистецтві Візантії

Великий храм Джварі (м. Мцхета, Грузія).
У техніці високого рельєфу
представлено зображення ширяючого Архангела Гавриїла

у правій частині фасаду вівтаря
над правителем Віпатосом Адарнерсе і його сином [11]

Куліш Оксана. Образи небесних сил у монументальному мистецтві Візантії / Оксана Куліш // GLORIA BIBLIOSPHERAE (Нишката на Ариадна) : Изследвания в чест на акад. проф. Александра Куманова : Юбилеен сборник по случай 65 години от основаването на УниБИТ / Науч. ред. Стоян Денчев. – София: За буквите – О писменехь, 2016. – С. 557–563.

Візантійська художня мова образотворчого мистецтва, стосовно його культового напрямку, є своєрідною за принципом поєднання християнських ідей та естетичних уявлень еллінізму. Політеїзм римської міфології, збагачений давньогрецькою релігійно-міфологічною системою і значно ускладнений східними культами, зрештою розпався. На його ґрунті візантійська культура трансформувала надбання ідеологічного типу у новому річищі монотеїзму. Відтак у репрезентації християнського зразка постали інтенції візантійського суспільства до аксіологічного сприйняття трансформованих образів безплотних сил, пов’язаних з єдиним божеством.

Читати далі

Нікульчев М., Макаров Л. Ідеологічні витоки візантійського іконоборства

Нікульчев М., Макаров Л. Ідеологічні витоки візантійського іконоборства // Проблеми гуманітарних наук. – 2017. – Серія «Філософія». – Випуск 37. – С. 60–70.

У статті представлено дослідження ідеологічних витоків руху іконоборства VIII ст. у Візантії. Розкрито сутність впливу різних факторів, що брали участь у формуванні іконоклазму у зазначений період. Показана роль ісламу, іудаїзму, античної грецької думки і ранньохристиянського вчення про особистість Ісуса Христа як головних чинників іконоборства. Автор приділяє увагу саме ідеологічним складовим явища боротьби із зображеннями бога, свідомо ігноруючи економічні, політичні тощо.

Читати далі