Нагірний Віталій. Візантійські сюжети на X-ій Міжнародній конференції науковій з серії Colloquia Russica „Дипломатія середньовічної Русі (X–XVI ст.)”, Краків, 9–11 жовтня 2019 р.

9–11 жовтня 2019 року у Кракові пройшла десята, ювілейна конференція з серії Colloquia Russica. На обговорення були винесені проблеми дипломатії середньовічної Русі від Х до кінця ХVІ ст. Робочими мовами стали англійська і всі слов’янські мови. Головними організаторами наукового заходу виступили Інститут історії та Музей «Collegium Maius» Ягелонського університету. Участь в конференції взяли 34-и доповідачі, які представляли 28-м наукових осередків із 11-ти країн (Польща, Україна, Білорусь, Болгарія, Литва, Словаччина, Словенія, Сербія, Чехія, Туреччина, Росія).

Візантійська тематика на конференції була представлена в доповідях Малгожати Сморонг-Ружицької, Конрада Левека, Володимира Кузовкова, Івеліна Іванова, Дюри Гарді, Марчіна Гралі і Олега Лугового.

Засідання конференції розпочала інавгураційна лекція Малгожати Сморонг-Ружицької (Краків, Польща) під назвою «Księgi i inne dary dyplomatyczne w przekazie ikonograficznym», присвячена ілюстрованим середньовічним пам’яткам, котрі використовувалися в якості дипломатичних дарів іноземних правителів руським князям. Основну увагу вона приділила книгам, подарованим візантійськими володарями представникам династії Рюриковичів. Крім цього, лектор торкнулася проблеми впливу візантійського мистецтва на створення руських ілюстрованих кодексів, в першу чергу «Кодексу Гертруди» і «Ізборника Святослава».

Однією із найбагатших на візантійську тематику була перша секція конференції. Її відкрив Конрад Левек (Краків, Польща), котрий виступив із доповіддю «Pieczęcie jako archeologiczna pozostałość dyplomatycznych kontaktów pomiędzy Rusią a Bizancjum w X wieku». Молодий дослідник справедливо відзначив, що археологічний матеріал тільки в рідкісних випадках може свідчити про такий аспект зовнішньої політики як дипломатія. Одним із таких свідчень є печатки. Незважаючи на те, що на Русі віднайдено тільки 13-ть візантійських печаток ІХ–Х ст. (Київ, Шестовиця, Рюрикове Городище, Гніздово), вони проливають світло на дипломатичні контакти руських володарів із правлячим домом імперії. Доповідач відзначив, що в центрі цих контактів були питання торгівлі та найму на Русі воїнів на візантійську службу.

Секцію продовжили виступи Володимира Кузовкова (Миколаїв, Україна) під назвою «Похід русів на Каспій і русько-хазарський договір в контексті міжнародних відносин першої чверті Х століття» та Івеліна Іванова (Велике Тирново, Болгарія) на тему «Between War and Diplomacy: Rus’ and Bulgaria in the second half of the 10th century». Необхідно відмітити, що для обох доповідачів візантійська тематика не була основною і вони торкнулися її тільки в контексті характеристики виправи русів на Каспій між 913 і 917 рр. (Володимир Кузовков) та болгарських війн Святослава Ігоревича (Івелін Іванов).

Безпосередньо візантійської тематики стосувалися три інші доповіді.

Дюра Гарді (Новий Сад, Сербія) у виступі «Рюрикович в ролі дипломата: Ростислав Михайлович в болгарсько-нікейських переговорах 1257 р.» представив роль князя Ростислава Михайловича в мирних перемовинах зазначених держав й укладенні так званого „Регінського миру” 1256 р. Сербський історик висловив думку, що Ростислав, будучи посередником в даних перемовинах, відстоював не угорські інтереси, а переслідував власні цілі.

Мірчін Граля (Краків, Польща) зачитав реферат під назвою «„Łaciński szantaż”. Problem nowogrodzkiej apelacji do Konstantynopola w sprawie sporów o „sąd miesięczny”, в якому охарактеризував відносини Константинопольського патріархату із великим литовським князем Ольгердом та із Новгородом. Як справедливо відмітив краківський історик, Ольгерд, переслідуючи мету заміни митрополита Олексія іншим ієрархом, застосував т.зв. «латинський шантаж», тобто приховану погрозу можливого підпорядкування православної митрополії католицькій адміністрації. Тактика Ольгерда дала необхідний результат. Це, в свою чергу, привело до того, що на початку 90-х рр. XIV ст. вже представники Новгорода застосували «латинський шантаж» з метою добитися ліквідації Константинополем „місячного суду” новгородського архієпископа. Цього разу однак, царгородський патріархат проявив витримку і звів нанівець зусилля новгородців.

Завершальним акордом візантійської тематики на конференції став виступ Олега Лугового (Одеса, Україна) «Візантійське посольство до Москви 1415 року». Доповідач підкреслив, що посольство на чолі з Дісипатом та Гавриїлом, котре прибуло до Москви на початку 1415 р., було офіційною місією як світської, так і церковної влад Константинополя до великого князя Василія Дмитровича. Автор припустив, що візит був повʼязаний із шлюбом між сином імператора Мануїла II Іоанном та донькою московського правителя Анною, узгодженим у 1411 р. та укладеним у 1414 р. Ще однією можливою причиною посольства Олег Луговий вважає скарги православних ієрархів Великого князівства Литовського на київського митрополита Фотія, а також намагання перешкодити планам Вітовта по створенню окремої православної митрополії у ВКЛ. Слушним видається також думка автора, що описане Яном Длугошем посольство, котре зустрілося із польським королем Владиславом II Ягайлом 29 травня 1415 р. у Снятині, було саме візантійським посольством, котре поверталося із Москви.

Матеріали Міжнародної наукової конференції „Дипломатія середньовічної Русі (X–XVI ст.)” будуть опубліковані в 10 томі Colloquia Russica. Series I.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s