Куліш Оксана. Образи небесних сил у монументальному мистецтві Візантії

Великий храм Джварі (м. Мцхета, Грузія).
У техніці високого рельєфу
представлено зображення ширяючого Архангела Гавриїла

у правій частині фасаду вівтаря
над правителем Віпатосом Адарнерсе і його сином [11]

Куліш Оксана. Образи небесних сил у монументальному мистецтві Візантії / Оксана Куліш // GLORIA BIBLIOSPHERAE (Нишката на Ариадна) : Изследвания в чест на акад. проф. Александра Куманова : Юбилеен сборник по случай 65 години от основаването на УниБИТ / Науч. ред. Стоян Денчев. – София: За буквите – О писменехь, 2016. – С. 557–563.

Візантійська художня мова образотворчого мистецтва, стосовно його культового напрямку, є своєрідною за принципом поєднання християнських ідей та естетичних уявлень еллінізму. Політеїзм римської міфології, збагачений давньогрецькою релігійно-міфологічною системою і значно ускладнений східними культами, зрештою розпався. На його ґрунті візантійська культура трансформувала надбання ідеологічного типу у новому річищі монотеїзму. Відтак у репрезентації християнського зразка постали інтенції візантійського суспільства до аксіологічного сприйняття трансформованих образів безплотних сил, пов’язаних з єдиним божеством.

Мета статті: у площині середньовічної естетики з’ясувати генезис художніх образів небесних сил, зокрема архетип ангела, у монументальному мистецтві Візантії.

Досвід вчених-візантиністів минулих поколінь цінний і цікавий нам у тому колі питань, що стосуються культури та історії Візантії – це визначний культуролог О. Каждан [6]; питання візантійського образотворчого мистецтва та архітектури аналізують В. Лазарєв [8], О. Демус [5]; естетику – В. Бичков [3]. Автор статті (О.К.) спирається на праці названих учених для розв’язання проблеми аксіологічного і етіологічного вимірів щодо сакральних образів небесних сил у візантійській культурі.

У пошуку генези архетипу ангела звернення до монументального мистецтва обумовлено тим, що цей вид статичного мистецтва безпосередньо пов’язаний з архітектурою, увічнює культурні цінності суспільства, яке його створило, містить зміст насичений ідеями духовності, значущості, героїзму і трагедійності, що забезпечує сприйняття монументальних творів у естетичному аспекті піднесеного.

Середньовічне мистецтво Візантії розвинулося у поступовому становленні християнського світорозуміння. Окрім того, в цей історичний період набули розвитку когнітивні процеси православної онтології.

Цікавою естетичною і мистецтвознавчою проблемою, яка істотно доповнює художню культуру Візантії, є її монументальне мистецтво. В онтологічному плані Псевдо-Діонісій розрізняє три основні щаблі краси, серед них окремо він позначає красу небесних істот − чинів небесної ієрархії [3, с. 73-74]. Усі чини небесних сил мають спільну назву Ангелів – по суті свого служіння, бо ангел – значить «вісник» Бога [9, с. 5].

Красу чинів небесної ієрархії можна було відчути у кольоровій структурі храмового живопису на фресках і мозаїках, протягом тривалості церковного дійства. Причому внутрішній простір храму і тоді, і тепер залишається істотним фактором для осмислення розташування зображень образів небесних сил − серафимів і херувимів, престолів, архангелів та ангелів.

Так, О. Демус зазначав, що візантійський храм − це образ космосу, який символічно відтворює небо, рай і земний світ; його впорядкована ієрархічна система простягається від купольної сфери, що зображає небо, і в ній найбільш священних осіб (Христа, Богоматері, ангелів), до земної зони, що стосується нижньої частини інтер’єру [5].

Згідно з ангелологічною символікою православного храму (як зазначає теолог С. Сємьонова), у містичному просторі храму вівтар являє собою головне місце перебування ангелів. Конха вівтаря символізує Віфлеємську печеру, над якою за відомостями Євангелія під час різдва Ісуса Христа співали янголи (Лк.: 2,14). Окрім вівтаря у просторі християнського православного храму з образами янголів пов’язаний амвон − узвишшя для читання Євангелія, Апостола, Псалтиря і виголошення проповідей. Сходинки амвона, у тлумаченні Софронія Єрусалимського, знаменують драбину Якова, по якій піднімаються і сходять ангели (Бут.: 28,11-12) [10]. За семантикою літургії, основний вияв ангельських сил відбувається під час храмових священнодійств (ось як таїнство євхаристії). Тоді ж, на думку Максима Сповідника, ангели, присутні у храмі, щоразу записують тих людей, які входять, сповіщають (про них) Богу і моляться за них [10].

Іконографія ієрархії безплотних сил надана зі Старого і Нового Завіту із тексту видінь пророків і людей у статусі святих (канонізованих церквою). Так, вищий ангельський чин серафими і херувими художники зображують у вигляді ширяючих голів із багатьма крилами, при цьому херувими іноді мають по чотири лиця. Проте середній ангельський чин не зображували взагалі на підставі відсутності його опису у Біблії, а от нижчий чин − архангели та ангели − зображували з двома крилами за плечима у вигляді гарних юнаків у хітонах. І хоча вони в смислі ізоморфізму далеко стоять від своїх незбагненних первообразів, проте між цими зображеннями прекрасних представників небесних сил і оригіналом має бути співвідносний зв’язок. Видовище дозволяє глядачу зануритися у споглядання духовних сутностей на рівні емоційно-афектного впливу монументального живопису. Це змушує замислитися про неможливість самостійного буття для таких сакральних образів, але переконує глядача у їх приналежності до абсолютної божественної краси і мудрості.

Продовження цієї думки знаходимо у трактаті початку ХІІІ ст. Миколи Месарита щодо естетичної оцінки архітектури і монументального живопису храмів, а саме: в релігійних зображеннях, що прикрашають стіни храму, Месарит бачить два рівня: образотворчий (феноменальний) і смисловий (ноуменальний) [3, с. 245].

Монументальні зображення представників небесних сил у куполі храму і амвоні розташовані у певному задумі та орієнтовані на вияв сутнісних основ християнської доктрини. Тобто чин ангельський, за ноуменальною сутністю, має міститися у площині між божеством і світом людей, на межі якого перебувають святі люди та апостоли.

До цієї ж тези належить приклад із раннього візантійського церковного мистецтва болгарських земель. Від VІ−VIІ століть зберігся ряд живописних фрагментів внутрішнього оздоблення церков, ось як базиліка біля с. Хан-Крум, Червона церква в Перуштіце. Розписи північної частини Червоної церкви (Болгарія) дозволяють відновити іконографічну систему фресок: у нижньому ярусі показано сюжети Старого і Нового Завітів; на склепіннях арок під куполом − ряди медальйонів, що містять напівфігури ангелів; також в арках розташовані фігури янголів, що несуть медальйони із зображенням Агнця Божого (збереглися фрагментарно) [4].

У період пізньої культури Візантії представники містичної течії східного християнства – святі монахи Григорій Синаїт, Григорій Палама, Микола Кавасила доклали багато зусиль для пізнання та розуміння духовного споглядання у викладі доктрини ісихазму. Згідно цієї богословської праці, ангели та інші небесні чини володіють вищим божественним знанням, яке за своєю природою випромінюється від першого благодатного Джерела світла – Христа [3, с. 378-379]. Слід наголосити на риториці Григорія Палама стосовно причетності небесних чинів до божественного світла: «хоча божественне світло несотворенне і одвічно притаманне Богу, воно не є його сутністю. Саме тому до нього причетні ангели й святі». Адже, за концепцією Псевдо-Діонісія богословського збірника «Ареопагітік», неприступне світло є пітьма, в якій живе Бог, і в ній буває всякий, удостоєний знання і бачення Бога [3, с. 383-384].

Для візантійської релігійної культури притаманне не тільки звернення до монументального мистецтва у зображенні образів небесних чинів, але й зведення сакральних споруд на їх честь. Таким феноменом багата церковна архітектура Болгарії. Наприклад, у скельному монастирському комплексі урочища ріки Русенський Лом є так звана церква Засипана, освячена на честь Архангелів зі збереженими фрагментами розпису – цикл чудес архангелів (XIII –XIV ст.) [4]. Також скальний монастир Архангела Михаїла поблизу м. Русе (XIII –XIV ст.), церква Архангелів Михаїла і Гавриїла у м. Несебир (ХІІІ ст.) і т.д.

Тут слід відмітити, що розвинутий візантійський стиль та естетика продовжує своє активне функціонування навіть на тих теренах, де поперемінно точилася боротьба ранніх державницьких утворень чи строкатих племінних союзів із візантійським пануванням (ось як у зазначеному м. Несебир).

У грузинській православній церкві раннього Середньовіччя Джварі (на честь Воздвиження Хреста Господнього, поблизу древньої столиці Грузії м. Мцхета) образи небесних сил у таких монументальних зображеннях, як рельєфи на фасадах, виконують завдання показати кілька ідей. Зокрема, у лівій частині фасаду вівтаря Великого храму Джварі (586-604/5), у техніці високого рельєфу зображено ширяючого Архангела Михаїла як покровителя над князем Віпатосом Деметре (по обидва боки від зображення висічений напис – прохання до Архангела Михаїла про заступництво перед Богом). Так само, у техніці високого рельєфу, представлено зображення ширяючого Архангела Гавриїла у правій частині фасаду цього вівтаря над правителем Віпатосом Адарнерсе і його сином. Об’єднуючим елементом іконографії цих рельєфів є зображення ширяючого ангела з трубою в руках, що, ймовірно, вказує на спільну ідею – моління ктиторів про заступництво за них Христа на час Другого Пришестя [11].

Візантійське мистецтво антропоморфне, ніколи не обмежує себе рослинним візерунком або декоративним сплетінням абстрактних ліній, букв, значків, що властиво юдейському або мусульманському мистецтву [6, с. 133]. Тому цілком природним виявляється для візантійського естетичного розуміння художнє втілення небесних сил у вигляді антропоморфних образів ангелів та архангелів. Складнішими за своєю іконографією є крилаті херувими і серафими. Так, у зображенні херувимів розрізняють два типи: перший − тератоморфний (або тетраморф) − з чотирма головами (людською, левовою, бичачою й орлиною); другий тип антропоморфний − з чотирма крилами і людським обличчям; часто, втім, херувими цього типу зображувалися з шістьма крилами, що зближує їх із серафимами [1, с. 78]. Виразні приклади образотворчого представлення херувимів як тетраморфів можна спостерігати у монументальному мистецтві Грузії (фрески церкви в Додо у монастирському комплексі Давид-Гареджі, ІХ ст.) та Вірменії (фрески монастиря Лмбат, VІІ ст.). Зокрема, на фрагментах настінного розпису у Лмбат (м. Артік) сюжет «Христа у славі» показаний так: ноги Христа і підніжжя трону оперті на райдугу, два розміщених між палаючими колесами тетраморфа і два серафима по краях у конхі апсиди [8, с. 49].

Втім, важливо звернути увагу на ідеологічний попит у тодішніх мешканців Візантійської імперії численних зображень ангелів у мистецтві. На думку автора статті, це пов’язано з економічною і політичною нестабільністю візантійського суспільства. Адже на межі втрати всіх земних благ, включно зі свободою та життям, були не тільки пересічні мешканці Візантії, але й також її василевс. Образ ангела ідеологічно був визнаний візантійською церквою як вельми значущий і той, що часто присутній у канві біблійних оповідей. На теренах Візантійської імперії цей образ у художньо-естетичному сенсі виступав моральною і душевною компенсацією для будь-якого представника соціуму, що повсякчас перебував у зоні ризику: військові загарбання, повстання, хвороби, голод, здирництво вельмож, корупція в судах, свавілля збирачів податків тощо. Та й ганебне явище розділення суспільства на рабів і вільних людей було життєвою реальністю Візантії навіть у Х−ХІІ століттях [6, с. 53]. Тому у світоглядному сприйнятті візантійського суспільства образ Божого вісника, водносталь божественного захисника і охоронця для окремої людини або й цілого міста зрівноважував психологічну нестійкість через релігію і мистецтво.

На Помісному Лаодикійському Соборі початку ІV ст. було встановлено святкування Собору Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних, також на цьому зібранні було засуджено і відкинуто єретичне поклоніння ангелам, як творцям і правителям світу, натоміть затверджено їх православне (правильне) шанування [9, с. 3]. Це важливе історичне рішення несподівано відкриває нам те, що у народній свідомості тих часів ангели могли заступити верховного єдиного бога і монотеїстичний принцип як такий, адже побутувало переконання, що ангели замінили язичницьких богів, демонів і геніїв природи, геніїв людського життя [1, с. 77]. І якщо вже йдеться про геніїв, то тут слід вказати, що їх пошанування займало чільне місце у римській міфології, а візантійська держава, як відомо, успадкувала культурні античні надбання Римської імперії.

Геній (від лат. genius − дух, італ. gens − рід) у римській міфології від початку божество − прародитель роду, потім втілення внутрішніх сил і здібностей чоловіка; вважалось, що кожний чоловік має свого генія, особливо шанувався геній голови роду: в день його народження генію приносили дари [12, с. 272]. Поступово геній, якого уявляли як персоніфікацію внутрішніх якостей, став самостійним божеством, що народжувалося разом з людиною і керувало її діями. Вважалось, що геніїв мають не тільки люди, але й міста, окремі місцевості, корпорації, воїнські частини тощо. В епоху Римської імперії особливого значення набув культ генія Риму та імператора; клятва генієм імператора була найбільш священною, і порушення її дорівнювалося до образи величності [12, с. 272]. Зображували геніїв у вигляді юнаків з рогом достатку, чашею в руках, іноді ще й з крилами за плечима (ось як у богині перемоги Вікторії). Приміром, на барельєфі арки Септимія Севера на Римському Форумі (203 р., Італія) у пазухах склепіння центрального прольоту арки розміщено фігури Вікторій, що летять над крилатими геніями пір року.

Показово, що й у ранній християнській іконографії ангелів зображували у вигляді гарних юнаків без крил. Адже тільки у другій пол. ІІІ − першій пол. V ст. сформувався образ ангела, який нам відомий і донині − юнак з крилами в античному вбранні [2]. Наприклад, на фресці середини ІV ст. у катакомбі Віа Латина (Рим, Італія) «Сон Якова» намальовано юнаків (без крил), що піднімаються і сходять по драбині приставленій до неба − за сюжетом Старого Завіту вони є ангелами.

Давні римляни дотримувалися думки, що у матеріальній дійсності генії можуть з’являтися у вигляді змій, а це вже дає привід замислитися над паралелями з первісними формами релігій, а саме: пошануванням змій як тотемістичних предків, хтонічних божеств у світовій релігійно-міфологічній системі.

У міфології птах-тотем – це універсальне явище. Особливе захоплення у людей викликали хижі птахи (способом життя, характером полювання) родини яструбових (орли) і соколових з великими, сильними і красивими крилами. Тож недаремно у візантійському образотворчому мистецтві одна із голів тетраморфа орлина, та й обов’язкова морфологічна ознака янгола – крила – вказує на відлуння уявлень щодо птахів як тотемних предків.

Власне, об’єктом культу – тотемом (алгонкінське, букв. – його рід) вважався пращур, охоронець роду, через якого уявлявся містичний зв’язок певного роду з певним видом тварин, рослин або явищ природи. Опис ангелів у різноманітних віросповідних системах виявляє їх природу як таку, що має уподібнення до найбільш тонкого, легкого і рухливого у матеріальному світі – вогню, вітру й особливо світла [1, с. 76]. Це також вказує на початкову тотемістичну стадію становлення образу ангела.

За сучасною теорією епістемологічного знання, окресленого О. Кумановою, існує імпліцитне знання, виражене опосередковано, в межі якого залучене мовчазне (традиційне, табуйоване), агностичне і трансцендентне [7, с. 86]. Отже, монументальні зображення образів небесних сил у художньо-естетичній системі середньовічних храмів можна ідентифікувати як один із видів імпліцитного знання. Воно може бути виявлене за допомогою звернення до інших складових християнської культури, сформованих під впливом духовних цінностей не тільки апологетів і богословів Візантії, але й греко-римської міфології та міфологічних уявлень багатьох народностей Візантійської імперії.

У підсумку можна стверджувати, що ангел − це архетип культурний, який постав у процесі систематизації культурного досвіду, здійсненого мислителями християнського віровчення. Напружені та важкі економічні, соціально-політичні умови життя у Візантійській імперії призвели до поширення популярності архетипу ангела у населення, спорудженні на честь небесних сил культової архітектури і художнього оздоблення церков іконографічними сюжетами з численними зображеннями серафимів, херувимів, архангелів та ангелів.

Естетичні уявлення щодо образів небесних чинів у візантійському світобаченні є результатом тривалої еволюції людської свідомості, що сформувалася на основі іманентних уявлень про містичні вольові сили, які увійшли до християнської культури із міфічного простору древності. Їх візуальне представлення має гібридну природу змішаних ознак тваринного і людського, ось як тетраморф і генії. Тератоморфний тип херувимів із чотирма головами (одна з них людська, інші звірині) та ширяючі антропоморфні голови з багатьма крилами, що називаються серафимами (також херувимами) у монументальному мистецтві Візантії є доказом іконічного перетворення первісних уявлень про всюдисущі сили у новому культурному середовищі християнства.

Використані джерела:

  1. Аверинцев С.С. Ангелы / С.С. Аверинцев // Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2-х т. [Гл. ред. С. А. Токарев]. – М., – Т.1. – С. 76–78.
  2. Ангелы: Как изобразить непостижимое? / Журнал // Храм Илии Пророка [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://ilynka.prihod.ru/zhurnal/view/id/1146471 (дата обращения01.2016).
  3. Бычков В.В. Малая история византийской эстетики / В.В. Бычков. − К. : «Путь к истине», 1991. − 407 с.
  4. Ваклинова М., Пенкова Б., Генова Е., Гергова И., Филева А. Раннехристианское и ранневизантийское церковное искусство болгарских земель / Церковное искусство Болгарии (November 25, 2011) // Православие: Болгария [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://ru.pravoslavie.bg/%D0%B8%D0%B7%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B
  5. Демус, Отто. Мозаики Византийских храмов. Принципы монументального искусства Византии / Отто Демус. [Пер. с англ. Э.С. Смирновой]. − М.: Индрик, 2001 // Глава I [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.krotov.info/history/08/demus/demus01.html
  6. Каждан А.П. Византийская культура (X−XII вв.) / А.П. Каждан. − М.: Наука, 1968. − 232 с.: ил.
  7. Куманова А.В. Универсальное – гуманитарное – эпистемиологическое знание (Естественная классификация. Международная библиография. Идея мирового культурного объединения) / Александра Венкова Куманова // Вестник Санкт-Петербургского государственного университета культуры и искусств. – СПб., 2013. – № 4 (17). – С. 84–90.
  8. Лазарев В.Н. История византийской живописи / В.Н. Лазарев. − М.: Искусство, 1986. − 194 с., табл.
  9. Небесных воинств архистратизи (каноны, акафисты, молитвы). – Почаев: Свято-Успенская Почаевская Лавра, 2001. – 80 с.
  10. Семёнова С.О. Ангелологическая символика православного храма в восточно-христианском богословии / С.О. Семёнова // Христианская культура на пороге третьего тысячелетия. Выпуск 5 / Материалы научной конференции. Санкт-Петербург, − C.76−81.
  11. Схиртладзе З., Шаншиашвили А. Джвари. Рельефы / Православная энциклопедия (опубликовано: 30 марта 2012 г.) [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.pravenc.ru/text/171823.html
  12. Штаерман Е.М. Гений / Е.М. Штаерман // Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2-х т. [Гл. ред. С. А. Токарев]. – М., – Т.1. – С. 272.

 

ОБРАЗЫ НЕБЕСНЫХ СИЛ В МОНУМЕНТАЛЬНОМ ИСКУССТВЕ ВИЗАНТИИ

 (Резюме на русском языке)

Византийское эстетическое понимание художественного воплощения небесных сил представлено в виде антропоморфных крылатых образов ангелов и архангелов, однако вид херувимов и серафимов сложнее по своей иконографии. Так, в изображении херувимов различают два типа: первый − тератоморфний (или тетраморф) − с четырьмя головами (человеческой, львиной, бычьей и орлиной), второй тип антропоморфный − с четырьмя или шестью крыльями и человеческим лицом.

На Поместном Лаодикийском Соборе начала IV в. было установлено празднование Собора Архистратига Михаила и прочих Небесных Сил бесплотных; на этом собрании было осуждено и отвергнуто еретическое поклонение ангелам как творцам и правителям мира. Это важное историческое решение неожиданно открывает нам то, что в народном сознании тех времен ангелы могли заступить единого бога, потому как бытовало убеждение, что ангелы сменили языческих богов, демонов и гениев природы, гениев человеческой жизни. Тут следует указать, что почитание гениев занимало видное место в римской мифологии, а византийское государство, как известно, унаследовало античное достояние Римской империи.

Изображали гениев в виде юношей с рогом изобилия, чашей в руках, иногда ещё с крыльями за плечами. Показательно, что и в ранней христианской иконографии ангелов изображали в виде юношей  без крыльев. Ведь только во второй пол. III − первой пол. V вв. сформировался образ ангела известный нам теперь − юноша с крыльями в античном одеянии.

Древние римляне придерживались мнения, что в материальной действительности гении могут появляться в виде змей, а это уже дает повод задуматься над параллелями с первобытными формами религий, а именно: почитанием змей как тотемистических предков и хтонических божеств.

В мифологии птица-тотем − это универсальное явление. Особенное восхищение у людей вызвали хищные птицы семейства ястребиных (орлы) и соколиных с большими, сильными и красивыми крыльями. Недаром в византийском изобразительном искусстве одна из голов тетраморфа орлиная, также обязательный морфологический признак ангела − крылья − указывает на отголоски представлений о птицах как тотемных предках.

Описание ангелов в различных вероисповедных системах обнаруживает их природу близкой к огню, ветру и особенно свету, что подтверждает тотемистическую стадию становления образа ангела.

Монументальные изображения образов небесных сил в художественно-эстетической системе средневековых храмов можно идентифицировать как один из видов имплицитного знания. Оно может быть выявлено с помощью обращения к другим составляющим христианской культуры, сложившихся под влиянием духовных ценностей не только христианских богословов Византии, но и греко-римской мифологии и мифологических представлений многих народностей Византийской империи.

Итак, ангел − это архетип культурный, который появился в процессе систематизации культурного опыта, осуществлённого мыслителями христианского вероучения. Тяжелые экономические, социально-политические условия жизни в Византийской империи привели к популярности этого архетипа, воздвижению в честь небесных сил культовой архитектуры и оформлением церквей иконографическими сюжетами с многочисленными изображениями ангелов.

Эстетические представления о небесных силах в византийском мировоззрении являются результатом длительной эволюции человеческого сознания, сформировавшегося на основе имманентных представлений о мистических волевых силах, которые пришли в христианскую культуру из мифического пространства древности. Их визуальная подача имеет гибридную природу смешанных признаков животного и человеческого, как тетраморф и гении. В монументальном искусстве Византии это является доказательством иконического преобразования первоначальных представлений о вездесущих силах в новой культурной среде христианства.

Куліш Оксана Андріївна – кандидат мистецтвознавства, старший викладач Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького (м. Черкаси, Україна)

Кулиш Оксана Андреевна – кандидат искусствоведения, старший преподаватель Черкасского национального университета имени Б. Хмельницкого (г. Черкассы, Украина)

Kulish Oksana Andriivna – PhD of Art Studies, senior lecturer of Cherkasy B. Khmelnytsky National University (Cherkasy, Ukraine)

Образы небесных сил в монументальном искусстве Византии

The images of heavenly powers in the monumental art of Byzantium

Завантажити статтю у форматі .pdf

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s