Візантійські диптихи V–VI вв.

Непересічними пам’ятками, пов’язаними з писемною культурою, вважаються візантійські диптихи 5-6 століть. Власне, диптихами в античному побуті називалися конструкції з двох сполучених дерев’яних або кістяних дощечок, внутрішні площини яких лишалися рівними і чистими для записів грифелем чи вкривалися шаром воску, де текст продряпувався спеціальною паличкою. Старі записи легко стиралися і поступалися новим, тож диптихи слугували не для фундаментальних текстів, а були суто робочими функціональними блокнотами.

Користування диптихами лишалося приватною справою, аж поки 438 року володар східної частини Римської імперії (яку ми нині звемо Візантією) Феодосій не ввів їх до офіційних атрибутів консулів – вищих державних посадовців. Традиція протривала недовго: останній диптих був вручений 541 року імператором Юстиніаном, а вже за рік він же ліквідував консульські посади взагалі.

Консульский диптих Флавія Анастасія Проба. 517 рік.

Візантійські консульські диптихи виготовлялися зі слонової кістки кращими різьблярами і є справжніми шедеврами мистецтва. Традиційно на них містилося зображення призначеного консула (погрудне чи в повен зріст) в обрамленні рослинного орнаменту. В окремих сюжетах зустрічаються циркові сцени, змагання колісниць на іподромі, боротьба з дикими звірами, театральні актори. Деякі диптихи додатково вкривали фарбами, а іноді ще й інкрустували дорогоцінними каменями.

Консульский диптих Юстиніана (майбутнього імператора). 521 рік.

Консульский диптих Філоксенія. 525 рік.

Первісні записи на існуючих пам’ятках не збереглися за одним-єдиним унікальним винятком. Знаменитий “диптих Барберіні” (названий так за іменем власника у 17-му столітті) створювався не для консула, а, вірогідніше, для якогось з імператорів чи членів імператорської родини. До нас дійшла лише одна фасадна панель, складена з шести окремих різьблених плакеток. Зображений на центральній плакетці володар-вершник досі остаточно не ідентифікований, хоча більшість дослідників схиляється до версії, що тут увічнений вже згадуваний Юстиніан.

Однак справжньою сенсацією став нанесений на задню поверхню диптиха напівстертий латиномовний список імен. З усього переліку, викладеного автором у шість колонок, історикам вдалося розібрати приблизно половину: перші п’ять стовпчиків містять імена чоловічі, шостий заповнений жіночими. Співставлення з відомими історичними персонажами показало, що такими чином зафіксовані, зокрема, ранньосередньовічні єпископи міст Тріра і Меца, а також представники франкської королівської династії Меровінгів. Вважають, що загалом на п’яти уцілілих і шостій втраченій плакетках колись стояли до 350 імен.

За сукупністю відомостей список “диптиху Барберіні” датують 6-7 століттями і вважають одним з найдавніших автентичних синодиків Західної Європи. Як особиста річ візантійського імператора потрапила до королів франків лишається загадкою.

1899 року пам’ятку з приватної колекції придбав паризький Лувр, тут вона й зберігається у відділі грецьких, етруських і римських старожитностей під шифром OA 9063.

URL

Advertisements

One comment on “Візантійські диптихи V–VI вв.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s