«Майдан» по-візантійськи: «Ніка», Константинопольське повстання 532 р. Лекція до дня заснування Константинополя 11 травня 330 р. (12 травня 2016 р.) (відео)

11 травня 330 р. на місці давньогрецької колонії Візантія імператор Константин І Великий заснував місто Константинополь – майбутню столицю Візантійської імперії. Цей день може вважатися днем народження не лише візантійської столиці, але й усієї держави ромеїв. Символічно, що саме з падінням Константинополя 29 травня 1453 р. Візантійська імперія припинила своє існування.

Сучасна освічена людина мало знає про Візантію і мало нею цікавиться. Для значної частки християн східного обряду у більшості випадків Візантія – зразок високодуховного суспільства, гідний наслідування і символічного відтворення у сучасності. Для ширшого світського загалу вона є символом облуди, підступності, відсталості, корупції та численних інших негативних суспільних вад, що їх щедро приписували мперії ромеїв філософи доби Просвітництва та їхні послідовники. При цьому і перші, й другі говорять про уявну, міфічну Візантію, вперто відтворюючи чи то позитивний, чи то негативний міф про неї і мало знаючи про реальне життя й історію візантійського суспільства.

Пропонована лекція – не лише спроба заповнити прогалину знань про Візантію чи творення одного з чергових міфів про неї. Вона покликана зактуалізувати дослідження “візантійського” складника в сучасному українському суспільстві. І не так важливо, чи є його походження генетичним, чи ж ми можемо говорити швидше про типологічні паралелі – головне, що на прикладі Візантії можна побачити важливі складники функціонування домодерного суспільства, що до сьогодні є одними із визначальних для України.

Спроба поглянути під «візантійським» кутом зору на «Майдан» цілком виправдана, бо, щонайменше, цікава, а, можливо, й продуктивна.

Оголошення про лекцію

Чи можна порівнювати український Майдан
із міськими заворушеннями у Візантії V–VII ст.?

«Цікавий феномен: упродовж 1997—2004 рр. відбулася низка успішних і не зовсім «оксамитових» («квіткових») революцій в країнах Східної та Південної Європи. Демократія перемогла в Болгарії, Сербії, Грузії, і, скоріше за все, в Україні, та зазнала поразки в Білорусі та частково у Вірменії. Різноманітні за розмірами, геополітичним становищем, історичною долею і політичними системами, ці країни об’єднує лише одне — домінуюча православна (та близька до неї вірменська) традиція і загалом належність до так званого поствізантійського культурного кола. … народне прагнення до Справедливості — основа політичної ментальності поствізантійських соціумів.

Саме за Правду, за відновлення потоптаної справедливості виступили люди у Белграді, Софії, Тбілісі й Києві. І вже не важливо, чи дійсно відбулося це попрання, чи уявлення про нього було сформовано за допомогою сучасних комунікативних технологій. Тим більше, що в постсоціалістичних країнах, ніде правди діти, Справедливість порушувалася й порушується на кожному кроці. За цієї ситуації доволі обмежений буржуазно-демократичний рух за громадянські права здетонував із архетипами масової свідомості — і почалося…»

Олександр Литвиненко.
Візантійський орел — символ «оксамитових» революцій
// День: Щоденна всеукраїнська газета. – 7 грудня 2004 р.
https://byzantina.wordpress.com/2011/11/13/lytvynenko/

«Спільні політичні виступи факцій рідко були наслідком змови керівних груп, оскільки їхні політичні цілі майже завжди були відмінними. Таку угоду можна припускати у тих випадках, коли захопленням влади загрожувала стороння, чужа обом факціям, сила – варвари. …майже всі спільні виступи факцій зобов’язані рядовим димотам, які діють поза керівництвом і всупереч керівництву вождів і, тягнучи за собою недімотські маси, виступають не лише проти уряду, але і проти усього панівного класу. У важливіших випадках димоти створюють особливу організацію (κατάστασις), яка об’єднує обидві факції і називається «прасиновенети» (πρασινοβενέτοι). … Не всі виступи димотів були однаково значними, і приводи до них були різними: свавілля адміністрації, нестача постачання, релігійна політика, фіскальний тиск, загальне невдоволення політикою імператора. Але деякі виступи розгорталися у справжні повстання, які розхитували імператорський трон».

Дьяконов А. П.
Византийские димы и факции (τὰ μέρη) в V–VII вв.
// Византийский сборник. – М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1945. – С. 206.

«Фракційні смути часом переростали у серйозніші конфлікти, у яких циркові партії поступалися провідною роллю іншим соціальним групам (сенаторам, біднякам та ін.), які переслідували певні політичні та економічні цілі (як, наприклад, повстання Ніка). Були випадки, коли вони втручалися у боротьбу за владу (під час перевороту Фоки або громадянської війни 609-610 рр.) або міські повстання (голодний бунт 556 р.). Результатом їхніх бунтівних дій могли бути перестановки в державному апараті (зміщення і призначення міських префектів і обласних правителів), анархія у містах (особливо в найбільших агломераціях Сходу) або у цілих провінціях (Єгипет, Сирія, Палестина, Іллірик за Фоки) і навіть дезорганізація всього державного управління (за Юстиніана)».

Кривушин И. В.
Цирковые партии в ранней Византии
// Вестник СПбГУ. – Сер. 2. История, языкознание, литературоведение. – 1992. – Вып. 2 (№ 9). – С. 103.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s