Один вечір у… Царгороді

kan_0356

«День» осінній» запропонував гостям шукати відповіді на принципові питання сьогодення у Візантії. Про знахідки і відкриття – у репортажі!

Вчора в історичному дворику на Андріївському узвозі уперше відбувся «День» осінній». Це був особливий вечір з багатьох причин. Найперше, не просто можливість обмінятися думками та ідеями у колі однодумців, а й презентувати нашому «клубу» друзів книжкові новинки – наш багатий цьогорічний «врожай»: історичну книгу «Повернення в Царгород» і публіцистичний триптих. А головне – поспілкуватися з авторами та упорядниками нових видань. Важливий момент зустрічі авторів і читачів. А говорити було про що – бо всі видання є історичними. Триптих – про новітню історію, яку всі ми сьогодні переживаємо і частиною якої є, хоча і не завжди це усвідомлюємо. А «Повернення в Царгород» – про нашу історичну «основу».

Про сам «День» осінній», дивовижну атмосферу, в якій він проходив, детальну презентацію публіцистичного триптиху – «Котел», або Справа без терміну давності», «Я — свідок. Записки з окупованого Луганська», «Катастрофа і Тріумф. Історії українських Героїв» та перші враження відомих людей про наші новинки – можна прочитати у матеріалі «Такі книжки мають стати частиною нашої зовнішньої політики». Пряма мова гостей і добірка цікавих фотографій створить повний «ефект присутності», адже ділитися враженнями і обмінюватися думками можна не лише під час ось таких зустрічей, а й на шпальтах «Дня». Тож, чекаємо від наших читачів і друзів враження і цікаві думки про наші новинки. Продовжимо діалог вже в друкованій версії газети.

Сьогодні ж ми продовжуємо розповідати про вчорашню подію, але з акцентом на… подорож у часі. Вдумливі читачі в принципі не мають з цим проблем, але вчора атмосфера в дворику і спілкування з відомими істориками – авторами книги «Повернення в Царгород» дало можливість всім опинитися у цьому місті. А авторський колектив зібрався могутній.

«У нас тут є добірне товариство авторів «Повернення в Царгород». Це невелика частина авторського колективу, але це наші історичні корифеї. Ігор Сюндюков – талановитий, інтелектуальний, мужній, самовідданий, бо крім всіх історичних текстів він був співавтором багатьох ідей в нашій Бібліотеці «Україна Incognita», великий мій друг. Ігор Сюндюков, упорядник книги, ведучих історичних сторінок газети. Хочу також представити шановних присутніх авторів – професор Володимир Ричка, Сергій Кот, кандидат історичних наук, Григорій Халимоненко – єдиний в Україні спеціаліст з історії давньої тюркської літератури і мов, Дмитро Степовик – доктор трьох наук – мистецтвознавства, богослов’я, філософії, доктор технічних наук Ігор Смешко, – розпочала своєрідне знайомство читачів і авторів головний редактор «Дня» Лариса Івшина. – Нам страшенно пощастило, що на наші ідеї відгукуються могутні вчені, які своїм авторитетом підтримують наше бажання у міру популярно – мовою, відкритою для розумної простої людини, – засвоїти цей «санітарний мінімум» історичних знань. У цьому разі ми вже підняли планку, бо у «Поверненні в Царгород», як я вже сказала, ми намагаємося звернути увагу на ті речі, які чомусь взагалі відсутні у масовій свідомості. Це справді була порожнеча, яку необхідно було якісно заповнити. Якщо говорити про колектив, то є цікавий момент, екс-голова Служби безпеки України, політичний і державний діяч Ігор Смешко не лише став автором одного тексту до книги, а теж нас підтримав фінансово разом із двома серйозними компаніями – важливими партнерам».

Ігор Сюндюков, упорядник книги і автор багатьох статей у ній, розповідає, чому історія Візантії, здавалося б така далека від нас, є сьогодні вкрай актуальною для України.

«Комусь може видатись, що історія Візантії – це історія абстрактних історичних питань. Аж ніяк! Чим більше вивчаєш історію Візантії, тим більше бачиш точки дотику з сьогоденною українською історією. Коротко кажучи: чому впала Візантійська імперія? По-перше, тому що імператори Візантії поступово стали підбирати оточення за єдиним критерієм – особистої відданості. Тримали полководців, міністрів не талановитих, але особисто відданих їм. Це дуже важливий чинник падіння цієї імперії. Інше питання – чи ми враховуємо ці помилки, чи вчимося на них? Боюся, що ні. По-друге, Візантійська імперія впала тому, що правлячий чиновницький клас (а ми пишемо в цій книзі – класичним прикладом чиновницького засилля вважається «Табель о рангах» Петра І, який він склав 1722 року. Там, якщо не помиляюсь, було 23 категорії чиновників. А у Візантійській імперії було 74 категорії чиновників) поступово став згубним чинником. Чиновники почали відчувати свою безкарність і всевладність. На превеликий жаль, це теж позначилося на долі Візантії. По-третє,. починаючи з ХІV століття, Візантійська імперія почала вичерпувати духовний ресурс. Наявність або відсутність духовного ресурсу – це, я глибоко переконаний, визначальний чинник розвитку держави. Якщо він є, то попри всі матеріальні негаразди, держава тримається і буде триматися. Якщо його немає – то…»,  – інтригує історик.

Продовження і більше фото – за посиланням

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s