Оксана Пахльовська: «Візантія – одвічне марення Росії»

Фото Николая Тимченко 31.08.15

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

При цьому варто пам’ятати, що вибір Візантії також багато в чому перепинив історичний розвиток України, розмив ідентичність, сприяв нав’язаній ізоляції, яка стала основною парадигмою російської історії.

Оксана Пахльовська, професор Римського університету «Ла Сап’єнца», доктор філологічних наук, письменниця:

— Ми повертаємось у Царгород — смілива і ризикована формула. Бо основне питання — в який Царгород? Є Константинополь — як одна зі світових столиць християнства. Є місто — символ цезаропапізму, супроти західної традиції дуалізму влади королів і пап. Сяюче і підступне місто, що розкололо давньоримську цивілізацію і християнський світ. Місто, що зверхньо дивилось на свої культурні колонії, зокрема й на Київську Русь. Місто, чий імператор амбітно проголосив, що тюрбан султана краще від папської тіари, — і тим самим звів велику Візантію до символічного Патріархату на околицях потужного турецького універсуму. Півмісяць став твердо над Хрестом,

Візантія — одвічне марення Росії, — ще Катерина планувала побудувати «грецько-російський» світ зі столицею в Константинополі. Але це й одна з духовних батьківщин України. Україна — історична територія Константинопольського патріархату, відірвана від нього обманом і насиллям. Адже українське православ’я — на противагу російському — частина європейської цивілізації, насамперед через формування модерної української культури в польсько-європейському контексті упродовж століть. І це є основним невралгічним вузлом війни Росії проти України. Ні, це не просто озброєні Кремлем урки порядкують у Криму й на Донбасі. Це осатанілий Третій Рим, нездатний жити у модерному часі, доганяє сам себе у загубленій в темряві віків історії і прагне побороти західну цивілізацію, що в Першому Римі має свій великий початок.

Символічний Константинополь — між Києвом як «другим Єрусалимом» і Москвою — «другим Сараєм». А чого ж би й ні, якщо така суто «православна цивілізація» будує Євразію під чорними прапорами з зображенням Чінґісхана?! Російське православ’я — псевдоморфоз візантійського. Цезаропапізм, помножений на централізм монгольської влади, дав у результаті цю хтонічну потвору московської влади з її східним номадизмом і жагою вкорінення скрізь, де сягає її зброя і чоботи її солдатів. Релігія тут не має жодної автономії — вона лише політичний інструмент влади. Цікаво, чи усвідомлюють росіяни, що основні її державні діячі — Іван Грозний, Петро Перший, Катерина Друга — були насправді ненависниками церкви і так нищили її моральні підвалини, що більшовицьким комісарам залишалось і справді тільки пустити в повітря храми, бо в душах вони більше не жили?!

Найголовніше ж інше. Християнство — один з базових культурних кодів Європи. Відторгнувши Росію від Європи, Росія тим самим вивела православ’я за межі християнства, перетворивши його на інтелектуально і морально нежиттєздатну ідеологію, що спільного з вірою не має нічого. Переможець Константинополя Стамбул — Перший і Останній — зараз більше європейський, ніж Москва «Третій Рим».

Монорелігійність Росії — супроти поліконфесійності України. «Єдіномисліє» — супроти живої тканини постійного становлення, вибору, рефлексії в релігійному полі України. Греко-католицька церква, яка нас врятувала в різні моменти історичного буття, — це унікальна емблематична спроба синтезу західного і східного християнства. А розрив між ними — причина багатьох і сьогоднішніх бід Європи. По це казав папа Іван Павло Другий: справжня Європа — це та Європа, яка буде дихати «на дві легені».

Україна в нинішньому своєму розвитку може порятувати православ’я, повертаючи його «до джерел», але модернізованих і оновлених, — інакше східне християнство ризикує остаточно програти західному — інтелектуально і морально.

При цьому варто пам’ятати, що вибір Візантії також багато в чому перепинив історичний розвиток України, розмив ідентичність, сприяв нав’язаній ізоляції, яка стала основною парадигмою російської історії.

Ось ці безмежно складні проблеми ставить книжка «Повернення до Царгороду», яку так сміливо задумала Лариса Івшина. Нова книжка газети «День» — блискучий інструмент для такого необхідного нам сьогодні перегляду базових елементів культури та ідентичності. Це тільки початок розмови, це запрошення до діалогу, до полілогу, до дискусії. Але дискусія матиме реальний результат, якщо будемо пам’ятати, що наш шлях — справді синтез між Заходом і Сходом. Це може бути цивілізаційною місією України, але здійснити її можна, лише переосмисливши всі наші культурні канони через аксіологічну й категоріальну сітку європейської цивілізації.

Ця книжка має йти не просто до абстрактного читача, а до читача прицільного, починаючи від шкіл та університетів. Ця тема — ключ, що розкриває чимало заіржавілих брам історії.

(Вперше відгук Оксани Пахльовської було опубліковано в глянцевому додатку газети «День» «Маршрут №1. Моя книга», №8 (35)

URL

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s