Країни візантійського кола впливу: спільнота без «співдружности»

524383_vasilevs-serbv--grekv_demotivators_to

Володарі країн візантійського кола впливу
як послідовники і суперники Константинополя

Візантійці активно залучали на свій бік відсторонених від влади родичів володарів сусідних держав (зараз такими є переслідувані на батьківщині опозиційні політики), яких утримували у Константинополі у блискучому рабстві. Імперія завжди могла використати їх як претендетнів на владу у їхній країні. Таким політичним біженцям призначали грошове утримання, жалували високі придворні титули, одружували їх із представницями знатних ромейських родів. Для вигнанців це був розкішний і водночас небезпечний полон чужини, яка стала для них другою батьківщиною, для візантійців – вагомий козир у дипломатичних стосунках з небезпечними сусідами. Бо ж, залежно від політичної ситуації, претендента на владу в сусідній державі можна було й реально посадити на престол його країни, і видати нинішнім законним іноземним володарям, і навіть передати третій стороні, яка мала б від цього свій зиск.

Втім, ця система могла дати збій і спрацювати проти самих візантійців. Так, болгарський цар Симеон І Великий, якого, як третього сина княза Бориса, готували до кар’єри священнослужителя, здобув ґрунтовну освіту в Магнаврській школі у Константинополі. Однак, коли внаслідок політичних обставин йому довелося посісти князівський престол, він став одним із найбільш небезпечних і активних ворогів імперії, спробувавши навіть захопити Константинополь і проголосивши себе на початку Х ст. імператором болгар і греків. Це було серйозним ударом по Візантії, оскільки цілком відповідало політичній доктрині про богообраність єдиного ромейского імператора, і загрожувало підкорити візантійців їхньою ж зброєю.
Подібна ситуація склалася й у XIV ст. у випадку із сербським правителем з роду Неманичів Стефаном Душаном, який багато років прожив разом зі своїм батьком у вигнанні у Константинополі. Здобувши владу в Сербії, він повів ворожу щодо імперії політику й був, зрештою, коронований 16 квітня 1346 р. як «василевс Сербії й Романії» (у сербському варіанті – «цар Сербів і Греків»).

Як бачимо, культурний вплив Візантії зовсім не гарантував дружніх стосунків з народами і країнами, що сприйняли візантійські систему цінностей і світогляд. Часто траплялося, що чи сильнішим був візантійський вплив, тим більш антивізантійською ставала зрештою політика країни, що того впливу зазнала. Однак в одному Імперія ромеїв у будь-якому разі перемагала – її візантинізовані вороги визнавали спосіб життя і світогляд, систему цінностей візантійської цивілізації найкращим із тих, що були їм відомі.
Яскраві приклади саме такого сприйняття Візантії й візантійського можна побачити і в українській історії. Наслідуючи візантійським зразкам, утверджували свою легітимність і право на символічне суперництво із візантійськими василевсами київські князі Володимир Святий та Ярослав Мудрий. Спорудження у Києві Золотих воріт і храму Св. Софії було наочним наслідуванням столиці Візантійської імперії – Константинополя, а карбування златників – монет, що брали за зразок золоті візантійські номісми й зображення київського князя на храмових фресках у образі ромейського василевса перебували усього за крок від того, щоб проголосити руського князя «царем Русі і Греків».

Мабуть, лише суттєва за середньовічними мірками географічна віддаленість Києва від Константинополя і відсутність спільного кордону завадили Київській Русі стати до однієї шереги із Болгарським та Сербським царствами у їхніх претензіях привласнити візантійські імперську ідею. Із колосальним запізненням, вже після падіння Візантії з’явилася ідея Москви як Третього Рима, спадкоємця Рима Другого – Константинополя. Тоді як Київ значно раніше виступив у ролі не спадкоємця, а суперника Константинополя, по факту поставивши під сумнів право столиці на Босфорі називатися Другим Єрусалимом.

589485_vasilevs-bolgar--grekv_demotivators_to

Андрій Домановський

Advertisements

2 comments on “Країни візантійського кола впливу: спільнота без «співдружности»

  1. bogomilos коментує:

    Таке явище, здається, характерне для багатьох імперій. Коли імперія культурно опановує колонію, то колонія намагається обернути здобутки культури імперії проти неї самої. Народи, виховані на французькій культурі, затято змагалися проти панування Франції у Північній Африці, те саме з іспанцями та Латинською Америкою, українці чинили спротив як полякам, так і росіянам, хоча часто брали з них приклад, на практиці визнаючи високі якості їхніх культур. Прийняти спосіб життя, напевно, зовсім не значить повністю підкоритися політично.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s