Корнієнко В.В. Корпус графіті Софії Київської (ХІ – початок XVIII ст.). – Ч. IV: Приділ свв. Іоакима та Анни (північна сторона). – К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, 2014. – 656 с.: іл.

У четвертій частині „Корпусу графіті Софії Київської” публікуються 949 написів та малюнків, виявлених під час дослідження північної сторони приділа свв. Іоакима та Анни. Переважна більшість епіграфічних пам’яток вводиться в науковий обіг вперше, адже С. Висоцький опублікував лише сорок два графіті, що знаходяться в цьому архітектурному об’ємі. Окрім того, до книги включені ще два малюнки, виконані на поверхні сирого личкувального розчину північно-східного стовпа потрійної аркади (приділ св. Георгія Великомученика).

Корпус_4


Більшість опублікованих у книзі графіті зосереджена у вівтарній частині, це явище характерне для софійської епіграфіки. Адже переважно це записи обчислення кількості проведених поминальних служб за душу людини, яка сплатила за таке своєрідне занесення у поменник на стінах Святої Софії певний грошовий внесок – ругу, що цілком відповідало практиці давньоруської церкви. Про таку практику, починаючи з ХІ ст., довідуємось з відомого напису на південно-західному підкупольному хрещатому стовпі, в якому повідомляється про внесення плати (руги) за поминання душі князя Святослава Ярославича.

Прикметною рисою графіті північної частини приділа свв. Іоакима та Анни слід назвати наявність цілого циклу пам’ятних написів, в яких згадуються дати смерті або поховання представників родини одного з ктиторів Софійського собору – Ярослава Володимировича. Так, в знаменитому написі на фресці з образом св. Пантелеймона, який був особливо шанованим в родині цього князя, повідомляється про поховання Ярослава в стінах Святої Софії у неділю 20 лютого 1054 р. Це доволі важливо підкреслити, адже до недавнього часу текст графіті трактувався як запис про смерть Ярослава, що суперечило даним писемних джерел, в більшості з яких смерть князя віднесена до суботи 19 лютого 1054 р. Комплексне дослідження літописних даних та тексту графіті дозволило встановити, що на стінах Софійського собору зафіксований все ж таки день, коли тіло князя поклали до саркофагу, поставленого в спеціально влаштованій у східній частині північної внутрішньої галереї усипальні.

В двох інших написах автори повідомляють про смерть сина Ярослава Всеволода у середу вдень 13 квітня 1093 р. та сина останнього й онука першого Володимира Мономаха 19 квітня 1125 р. На відміну від цих пам’ятних написів, виконаних третіми особами, в північній частині приділа виявлені також графіті, авторами яких є самі діти Ярослава Володимировича, Святослав, великий князь київський, та Анна, майбутня французька королева.

Не менш важливим з джерелознавчого погляду є цілий комплекс молитовних написів, залишених на стінах Софійського собору Мартином Семьюновичем. Завдяки комплексним дослідженням київської епіграфіки, нам вдалося прослідкувати деякі моменти біографії цієї людини. Слід підкреслити, що ця інформація отримана виключно завдяки даним графіті. Мартин походив з родини священика, який служив при Святій Софії. Його батька звали Семьюном, мати – Анною. На початку ХІІ ст. у них народився син, який отримав ім’я Мартин, вочевидь, на честь св. Мартина Сповідника, Папи Римського, який був засланий до Херсонесу, де й загинув. Про шанування цього святого Руською Церквою свідчить включення образу св. Мартина до святительського чину вівтаря приділа св. Георгія Великомученика. Подібно багатьом попівським дітям, Мартин Семьюнович пішов стопами батька, розпочавши служіння при кафедральному храмі. Після зведення Кирилівської церкви його було переведено на нове місце служіння, про що свідчать два виконані Мартином у її дияконнику графіті. Завдяки виявленню „автографів” Мартина Семьюновича вдалося не тільки отримати унікальні відомості щодо особи одного з перших служителів Кирилівської церкви, а й підтвердити концепцію І. Марголіної щодо раннього датування храму, згідно якої церква була побудована протягом 1139-1146 рр., тобто, в період князювання Всеволода Ольговича.

В північній частині приділа свв. Іоакима та Анни виявлено також два ранні датовані графіті, в яких зазначені прямі дати: 1019 р. та 1028 р. Ці написи є вагомим аргументом на користь концепції Н. Нікітенко, яка називає фундатором храму Володимира Святославича. Ці дати однозначно вказують на те, що літописні 1017-й та 1037-й рр. не можуть бути прийняті як одна з дат заснування Софії Київської. Адже вже на 1019 р., як свідчить форма прорізів даного напису, виконаних по сухому тиньку, храм був не лише побудований, а й прикрашений фресковим розписом.

Неодноразово підкреслювалась важливість залучення даних графіті в якості джерела для дослідження стінопису Софійського собору, зокрема, для визначення однофігурних фрескових зображень святих. Переважна більшість з них не зберегла супровідних написів-дипінті, тож виконане на фресці ім’я святого, в молитовному зверненні або як підпис до образу, при співставленні з іконографією дозволяє атрибутувати, хто саме зображений на фресці. Завдяки проведеному дослідження вдалося визначити образи св. Єрміонії, доньки св. апостола Філіпа, св. Сави Освяченого, засновника та ігумена знаменитої лаври поблизу Єрусалима, що носить його ім’я, св. Димитрія Скевофілакса, св. Папи Римського Лева Великого, св. Мелетія Антіохійського, св. Карпа, єпископа Тіатіри та св. диякона Папіли. Також була підтверджена іконографічна атрибуція образів св. цілителя Пантелеймона на св. Миколая, особливо шанованих, як свідчать численні написи саме на цих фресках, давньоруських святих.

Не менш важливими, аніж давньоруські, є написи раннього модерного часу, на які раніше практично не зверталась увага вчених. Такі написи є цінним джерелом для дослідження в галузі біографістики та генеалогії XVI – XVII ст. Зокрема, вивчення написів північної сторони приділа свв. Іоакима та Анни дозволило виявити ряд текстів, виконаних представниками відомих шляхетських, а також і київських міщанських родів. Варто наголосити, що в писемних джерелах інформація про багатьох з цих людей відсутня, тож ці графіті містять унікальні відомості.

Отже, результатом новітніх епіграфічних досліджень Софії Київської, зокрема, вивчення графіті північної сторони приділа свв. Іоакима та Анни, варто назвати введення у науковий обіг значного комплексу з майже тисячі автентичних історичних джерел ХІ – кінця XVIІ ст., інформація яких дозволяє розв’язати ряд питань, пов’язаних з архітектурою Софійського собору та її монументальним розписом, уточнити деякі відомості писемних джерел щодо окремих фактів історії середньовіччя та раннього модерного часу.

Advertisements

2 comments on “Корнієнко В.В. Корпус графіті Софії Київської (ХІ – початок XVIII ст.). – Ч. IV: Приділ свв. Іоакима та Анни (північна сторона). – К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, 2014. – 656 с.: іл.

  1. Iruna коментує:

    Вітаю з новою книгою! Так тримати! Вже прочитала, цікаво! Творчих успіхів. нових видань!

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s