Три наголоси у сприйнятті Візантії

30 листопада 2011 р. у рамках роботи методологічного семінару історичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна відбулася доповідь доцента кафедри історії стародавнього світу і середніх віків і кафедри українознавства (філософський факультет) А. М. Домановського «Візантійські образи (скетч-доповідь у трьох наголосах, з епіграфом, передмовою, висновками і мораллю)».

Доповідь було присвячено питанням дослідження сучасного сприйняття Візантії і «візантійського», яке, на думку доповідача, доцільно було розподілити за трьома «наголосами» (звідси й підзаголовок у назві): засліплене суто позитивне (образИ з наголосом на останньому складі), упереджене суто негативне (обрАзи з наголосом на другому складі) і виважене полівалентне (наукове й художнє) (Образи з наголосом на першому складі).

Доповідь супроводжувалася презентацію з цитатами та ілюстраціями, тому маємо змогу проілюструвати кожен з визначених автором наголосів.

Послуговуючись у розстановці наголосів притаманним грецькій мові правилом рахувати наголоси від кінця слова, А. М. Домановський розпочав з образІв:

навівши цитату з книги харківського публіциста В. Захарченка «Память сердца»:

Для характеристики другого наголосу

було наведено слова з відомої праці Едуарда Гібона з історії Східної Римської імперії (Візантії):

Нарешті, третій наголос

супроводжувала цитата зі статті Ігоря Шевченка «Сприйняття Візантії»:

 

Завершено ж дововідь було питанням,
яке залишилося відкритим, бо, вочевидь, має безліч відповідей:

 

 

URL