Аввакумов Юрій. Витоки унійного богослов’я: Проблема церковної єдності в обрядових дискусіях між Римом і Константинополем в ХІ-ХІІІ століттях / авторизовиний переклад з німецької Олега Конкевича, за редакцією Уляни Головач. – Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2011. – XVI, 448 с. + 12 с. кольор. іл.

Книжка присвячена історії літургійно-обрядових суперечок між Римом і Коннстантинополем в ХІ-ХІІІ століттях. На основі детального дослідження численних латинських та візантійських джерел автор розкриває взаємозалежність між обрядом і християнською єдністю, між літургійним богослов’ям та еклезіологією. Обряд спровокував глибокі еклезіологічні роздуми в середньовічному богослов’ї. Церковні діячі, богослови та каноністи, що дискутували про літургійні питання, спромоглися знайти формулу, яка лягля в основу церковних уній – середньовічних та ранньомодерних спроб зцілити конфлікт між Сходом і Заходом. Форма una fide – diverso ritu (“в єдиній вірі – розмаїття обрядів”), що з’явилась у ХІІ столітті, стала наріжним каменем у богословському фундаменті, на якому виник і донині існує феномен унійних Церков. Унійне богослов’я було однією з найраніших спроб християнської думки запропонувати модель церковної єдності, в якій еклезіальна реальність перетворюється з уніформної та монолітної структури в багатокультурну спільноту помісних Церков sui juris. Матеріали дослідження свідчать, що особливо вагомий внесок у формування унійного богослов’я зробили богослови-схоласти: унійна ідея – це, по суті, плід схоластичного рацоналізму з його прагненням до гармонізації суперечностей та відкритістю до плюралізму способів мислення обрядів і культур.

Спроба автора книжки сягнути витоків унійного богослов’я прокладає сучасному читачеві дорогу до розуміння світового значення східної католицької – а отже, і української греко-католицької – богословської спадщини. Належним чином збагнути здобутки й недоліки, успіхи й невдачі Берестейської унії та українського унійного християнства можна лише за умови, що цю подію буде поставлено в ширший контекст історії європейської культури. У такій історичній перспективі співрозмовниками та союзниками українських греко-католиків стають визначні постаті церковної історії різних століть і країн, від західноєвропейців Петра Абеляра і Томи Аквінського до візантійців Теоріана Філософа та константинопольського патріарха Йоана Векка.

ЗМІСТ

Передмова до українського видання…………………………………ІХ

Вступ………………………………………………………….1

Частина перша
ВИКЛИК СХІДНИХ ЦЕРКОВ
СУПЕРЕЧКИ І ПОЛЕМІКА ПРО ОБРЯДОВІ ПИТАННЯ

А. Суперечки про опрісноки………………………………………..15

І. Біблійні та патристичні підвалини……………………………….15

1. Який хліб уживав Ісус Христос на Тайній вечері? ………………….17

2. Прісний хліб та юдеїзуючі в первісній Церкві……………………..21
а) Про термінологію: “опрісноки” юдеїв і “хліб” християн……………..21
б) Юдеїзуючі та заборона опрісноків………………………………..24
в) Типологія опрісноків і закваски…………………………………28
г) Від засудження юдеїзуючих до заперечення євхаристійного прісного хліба……..30

3. Усталення євхаристійних звичаїв…………………………………32

ІІ. Вибух суперечки навколо опрісноків……………………………..37

1. Поточне тло конфлікту………………………………………….38

2. Вибух полеміки………………………………………………..47

3. Причини суперечки……………………………………………..55

4. Наслідки для Південної Італії та Вірменії………………………..70

5. Суперечка про опрісноки і так звана “схизма 1054 року” в церковній історіографії……….72

ІІІ. Візантійська полеміка……………………………………….74

1. Огляд візантійської та давньослов’янської літератури проти прісного хліба………….74
а) Вступ……………………………………………………………………………………………………………….74
б) Каталог творів про суперечку стосовно прісного хліба (ХІ-ХІІІ століття)……………78

2. Чотири напрями аргументації проти опрісноків…………………….91
А. Аргумент юдеїзації……………………………………………91
Б. Аргумент установлення…………………………………………95
В. Фізично-етимологічний аргумент…………………………………96
Г. Типологічно-символічний аргумент……………………………….97

3. Богословські висновки візантійців………………………………99

4. Толерантніші погляди: Петро Антіохійський, Теофилакт Охридський, Теоріан, Димитрій Хоматіан……………………………………………………….102

IV. Латинська полеміка…………………………………………..105

1. Огляд літератури……………………………………………..105

2. Полеміка проти аргументації юдеїзації…………………………..114

3. Полеміка проти аргументі встановлення…………………………..122
а) Христос як виконавець Закону…………………………………..122
б) Датування Тайної вечері……………………………………….130

4. Полеміка проти фізичного / етимологічного аргументу………………136

5. Полеміка проти типологічного / символічного аргументу…………….138
а) “Нечувані” типології візантійців……………………………….139
б) Біблійна типологія квашеного і прісного…………………………143
в) “Non significat, sed est”: євхаристійна реальна присутність……….147

Б. Питання про домішування води…………………………………..151

1. Розбіжності в практиці домішування води в греків, вірмен та латинян……151

2. Ансельм Гавельберзький і походження помилки стосовно домішування води……..162

3. Питання про домішування води в латинському богослов’ї ХІ-ХІІІ століть……….179
а) Тема домішування води без посилання на греків……………………179
б) Латинське обговорення “недодавання” води греками…………………183

В. Суперечка про формулу хрещення…………………………………191

1. Конфлікт 1231-1232 років навколо формули хрещення………………..192

2. Візантійські твори про формулу хрещення…………………………197

3. Латинське обговорення формули хрещення………………………….199
а) Проблема приналежності слів “Ego te baptizo” до субстанції формули хрещення………….199
в) Грецька формула хрещення в авторів високої схоластики……………..204

Частина друга
ВІДПОВІДЬ ЛАТИНСЬКОГО ХРИСТИЯНСТВА
НА РОЗДОРІЖЖІ МІЖ “РЕДУКЦІЄЮ” ТА “УНІЄЮ”

Г. Політичний вимір………………………………………………213

І. Період до 1204 року……………………………………………215

1. від конфлікту 1053-1054 рр. аж до 1099 року………………………215

2. Від виникнення схизми в Єрусалимському та Антіохійському патріархатах у 1099-1100 роках аж до 1204 року…………………………………………….226

ІІ. Період після 1204 року………………………………………..239

1. Від завоювання Константинополя хрестоносцями в 1204 році до 1261 року……………….239
а) Заснування латинського Константинопольського патріархату……………239
б) Папа Інокентій ІІІ……………………………………………..240
в) Диспути з греками………………………………………………251
г) Мендиканти і спроба порозуміння в Нікеї та Нимфеї в 1234 році……….255
д) Культурні зіткнення: “опрусночне мучеництво” на Кіпрі та інші конфлікти………………………………………………………..273

2. від поновлення грецького панування в Константинополі 1261 року до занепаду латинських держав на Сході близько 1300 року. “Ліонська унія” 1274 року…………..279

Д. Інтелектуальний вимір: рефлексія латинських богословів……………..293

Вступ: проблемні точки богословської рефлексії про специфіку східної Церкви…………………………………………………………..293

І. Теоретичні підходи до розуміння своєрідності східної Церкви………….298

1.Еклезіологічна проблематика……………………………………….298

2. Сакраментологічна проблематика……………………………………304
а) Аналіз сакраментального знаку…………………………………….304
б) Еклезіологічні передумови сакраментологічного судження………………308
в) Котрий звичай “кращий”?………………………………………….312

3. Церковно-історична проблематика…………………………………..316

ІІ. Практичні підходи до обрядової своєрідності візантійців…………….326

1. Три позиції: несприйняття, толерування, визнання……………………326

2. Між визнанням і несприйняттям: полярність думок і позицій у творах 1053-1054 років…………………………………………………………….328

3. “Звичаї різні, віра одна”: патристичні та канонічні корені одного з головних постулатів унійного богослов’я…………………………………………………332

4. “Potest, sed non debet”: позиція несприйняття……………………….338

5. “Quantum cum Domino possumus sustinendo”: позиція толерування…………345

6. “Diversa, non adversa”: позиція визнання……………………………349
а) “Магічна формула” ХІІ століття…………………………………….349
б) Розмаїття чернечого життя та обрядова своєрідність східної Церкви……..353
в) вершина схоластичної ідеї визнання: Тома Аквінський………………….361

Післямова. Флорентійська унія 1439 року та її наслідки………………….365

 

БІБЛІОГРАФІЯ

Список скорочень……………………………………………………377

Перелік джерел і літератури………………………………………….381

 

ПОКАЖЧИКИ

Покажчик посилань на Святе Письмо…………………………………….419

Покажчик середньовічних історичних осіб……………………………….421

Покажчик авторів дослідницької літератури……………………………..433

 

Юрій Аввакумов – професор історії богослов’я в католицькому Університеті Нотр-Дам у США, священник Української Греко-Католицької Церкви.

Народився в Росії, у м. Петербурзі. Отримав освіту в Петербурзькому державному університеті (спеціальність “класична філологія”, 1981), петербурзькій православній духовній семінарії та академії (“кандидат богослов’я”, 1990) і на католицькому факультеті Мюнхенського університету (“доктор боговлов’я”, 2001).

Автор численних книжок і статей у ділянках історії середньовічного богослов’я та історії греко-католицької Церкви в Україні та Росії. Упорядник і головний редактор збірника Митрополит Андрей Шептицький і греко-католики в Росії (Львів, 2004).

Священичі свячення отримав із рук Владики Юліана Вороновського 1992 року в Преображенській церкві у Львові. У 1995-2007 роках – душпастир російськомовних католиків у архидієцезії Мюнхена і Фрайзінґа в Німеччині.

У 2007-2009 роках – декан гуманітарного факультету Українського католицького університету у Львові.

2008 року Блаженнійший Любомир Гузар призначив о. Юрія Аввакумова членом ради постійних експертів богословського відділу Патріаршої курії Української Греко-Католицької Церкви.

 

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s