Кулаковський Юліан Андрійович (25(13).06.1855—21.02.1919)

Історик, археолог, філолог класичних мов, візантиніст, перекладач.


Професор (1884). Член-кореспондент Петербурзької АН (1906; з 1914 — Петроградської, з 1917 — Російської АН). Народився в м. Поневежі (нині м. Паневежис, Литва) в родині священика. Батько помер, коли Юліанові було 5 років. Від 1865 навч. у Віленській чоловічій гімназії (у м. Вільно; нині м. Вільнюс). 1871 переведений до Ліцею цесаревича Миколи у Москві (неофіційна назва ліцею — Катковський, за іменем одного з його засновників М.Каткова). У той час у місті після навчання в Московському університеті працював за призначенням учителем 4-ї Московської гімназії його старший брат (у майбутньому відомий славіст) — Платон (1848—1913). Ю. Кулаковський, закінчивши гімназійні класи ліцею з золотою медаллю, згідно з правом, яке мали учні цього ліцею, 1873 перевівся до 3-річного Університетського відділення цього ж ліцею в історико-філологічний клас Московського університету. 1876 по закінченні історико-філолологічного факултету був затверджений у ступені кандидата по відділенню класичної філології й призначений на посаду тутора ліцею (від англ. tutor — репетитор, наставник, молодший викладач; лат. tutor — покровитель, опікун). Від початку 1878 (і до осені 1880) перебував у закордонному відрядженні, стажувався в Боннському, Берлінському та Тюбінгенському університетах, слухав там лекції і брав участь у семінарах. 1881 здав магістерські іспити в Московському університеті й був запрошений на викладацьку роботу до Київвського університету (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Від осені цього ж року замешкав у Києві. В Київському університеті захистив дисертацію pro venia legendi (для отримання права читати лекції) на тему: «Надел ветеранов землею и военные поселения в Римской империи: Эпиграфические исследования» і став працювати приват-доцентом кафедри римської словесності. 1883 їздив до Москви, де захистив у Московському університеті магістерську дисертацію на тему: «Коллегии в древнем Риме: Опыт по истории римских учреждений». По поверненні до Києва з 1 квіт. 1883 став доцентом університету, а з жовтня 1884 — екстраординарним професором. Читав лекції з римської словесності і латинської мови, курс з історії Греції і Риму. Водночас викладав на Вищих жіночих курсах, займався науковою діяльністю. Починаючи з 1884, брав учать у роботі археологічних з’їздів (8—15-го; 1884—1911). Написав монографію «К вопросу о начале Рима», за якою 1888 в Петербурзькому університеті здобув ступінь доктора римської словесності. Того ж року став ординарним професором, а від 1890 (і до 1906) займав посаду секретаря (заступника декана) історико-філологічного факультету Київського університету. Тоді ж був обраний членом Російського археологічного товариства і почав досліджувати археологічні та епіграфічні пам’ятки античності Північного Причорномор’я (Боспорського царства, Ольвії, Пантікапея, Херсонеса Таврійського). Вивчав місцеві старожитності, досліджував кургани, руїни християнських храмів, печерні міста, фортифікаційні споруди. Роботи тривали до 1900, одним з їхніх підсумків стало, зокрема, зібрання доказів, які підтверджували тезу, що християнство існувало на Боспорі Кімерійському з 4 ст.

Від 1891 — член Одеського товариства історії та старожитностей. Цього ж року прочитав публічну лекцію «Христианская церковь и римский закон в течение двух первых веков» (опублікована в 12-му випускові «Известий Университета святого Владимира» під назвою «Христианская церковь и римский закон в течение двух первых веков: Публичная лекция, читанная в Императорском Университете св. Владимира 8 декабря 1891 года в пользу пострадавших от неурожая»), в якій висловив думку, що принцип релігійної нетерпимості був запроваджений на державному рівні християнськими імператорами Риму. Ця теза з його виступу стала предметом гострої дискусії, яку започаткували на сторінках київських видань його опоненти з Київської духовної академії.

1903 брав участь у 2-му Міжнар. конгресі дослідників історії у Римі (Італія). 1904—05 був головою Історичного товариства Нестора-літописця.

Досліджував візантійські пам’ятки воєнної літератури («Новоизданный византийский трактат по военному делу», «Византийский временник», 1900, вип. 7), займався перекладами джерел з історії Візантії (зокрема, оприлюднив переклад праці Амміана Марцелліна з історії пізньої Римської імперії — «Предисловие. Вып. 2. Аммиан Марцеллин. История: Перевод с латинского», 1906).

Від 1906 — ординарний професор кафедри класичної філології Київського університету. Того ж року був обраний членом-кореспондентом Петербурзької АН, а також оприлюднив книгу «Прошлое Тавриды» (це перший узагальнюючий історичний нарис про стародавні міста і пам’ятки Північного узбережжя Чорного моря від часу заселення його греками до пізнього середньовіччя).

1908 брав участь у 2-му Міжнародному конгресі дослідників історії у Берліні (Німеччина) і вдруге був обраний головою Історичного товариства Нестора-літописця.

Став одним з ініціаторів створення Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва (1910), займав посаду головного редактора «Чтений в Историческом обществе Нестора-летописца» (1911—14). Поряд з археологічними розвідками на сторінках «Чтений…», «Университетских известий…», «Киевлянина» друкував матеріали з проблем античної історії, історії стародавньої літератури, біографічні нариси про життя і діяльність російських учених, істориків, письменників, статті про проблеми середньої і вищої шкіл.

Від 1912 — позаштатний професор кафедри класичної філології Київського університету.

До останніх днів свого життя був головою Історичного товариства Нестора-літописця.

Помер у м. Київ.

Рукописи Кулаковського, листи та інші особові матеріали зберігаються, зокрема, в ЦДІА України в м. Київ (ф. 264, 228 одиниць зберігання, 1877—1918) і в Інституті рукопису НБУВ (ф. 239, 48 одиниць зберігання, 1863—1919, у т. ч. й особові документи сина Ю.Кулаковського. — С.Кулаковського).

Твори: Светоний и его биографии Цезарей. «Известия Университета святого Владимира», 1881, № 10; Правители римских провинний. Там само, 1881, № 11; Краткий обзор архаизмов у Плавта в связи с влиянием их на критику текста. Там само, 1882, № 1; Древности Южной России: Керченская христианская катакомба 491 года. СПб., 1891; Древности Южной России: Две керченские катакомбы с фресками. СПб., 1896; Заметки по истории и топографии Крыма. АИЗ. М., 1896, т. 4; К истории Боспора Киммерийского в конце 6 века. В кн.: Византийский временник, т. 3, кн. 1—2. Б/м, 1896; К истории готской епархии (в Крыму) в 8 веке. СПб., 1898; Христианство у алан. «Византийский временник», 1898, вып. 1—2; Новые данные для истории Старого Крыма. СПб., 1898; Аланы по сведениям классических и византийских писателей. В кн.: Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца, кн. 13. К., 1899; Новейшие находки в Старом Крыму. Там само; Новые домыслы о древнейшем периоде истории готов (по поводу книги г.Брауна). Там само, кн. 14, вып. 2. К., 1900; Греческие города на Черноморском побережье: Книга для чтений по русской истории. Составленная при участии профессоров и преподавателей. К., 1904; Новые домыслы о происхождении имени Русь. «Университетские известия», 1906, № 6; Прошлое Тавриды: Краткий исторический очерк. К., 1906; 1914; 2002; История Византии, т. 1—3. К., 1910—15 (2-ге вид. — СПб., 1996; 3-е вид., виправлене і доповнене — СПб., 2003); Школа и мировоззрение Авита, епископа вьенского. К., 1999; К истории Боспора Киммерийского в конце 6 века: Христианство у алан. В кн.: Византийская цивилизация в освещении российских ученых (1894—1927). М., 1999; Избранные труды по истории аланов и Сарматии. СПб., 2000; Эсхатология и эпикуреизм в античном мире: Избранные. работы. СПб., 2002; История римской литературы от начала Республики до начала Империи в конспективном изложении. К., 2005.

Література: Serta Borysthenica: Сборник в честь заслуженного профессора Императорского Университета св. Владимира Юлиана Андреевича Кулаковского. К., 1911; Академия наук СССР: Персональный состав, кн. 1. М., 1974; Грушевой А.Г. Ю.А. Кулаковский (1855—1919) и его «История Византии». В кн.: Кулаковский Ю.А. История Византии, т. 1. СПб., 1996; Голобуцький П. Раннє християнство і свобода совісті. «Людина і світ», 1997, № 5—6; Юлиан Андреевич Кулаковский (1855—1919): Библиографический указатель: К 80-летию со дня смерти. К., 1999; Пучков А.А. Юлиан Кулаковский и его время: Из истории антиковедения и византинистики в России. К., 2000 (перевидання — СПб., 2004); Чеканов В. Ю.А. Кулаковський та його внесок у візантиністику. В кн.: Український історичний збірник. К., 2000; Матвеева Л. Юлиан Кулаковский. К., 2002; Булатова С.О. Кулаковський Юліан Андрійович. В кн.: Особові архівні фонди Інституту рукопису НБУ ім. В.І. Вернадського: Путівник. К., 2002; Денисенко О. Кулаковський Юліан Андрійович. В кн.: Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України: Біографічний довідник, ч. 1. К., 2005; Шевченко Л. Кулаковський Юліан Андрійович. В кн.: Українські історики XX століття: Біобібліографічний довідник, вип. 2, ч. 3. К., 2006; Левінець Р.П. Кулаковський Юліан Андрійович. Web: Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (http:// http://www.history.univ.kiev.ua/maximow1. html).

Автор: Г.Г. Денисенко.

 

URL: http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Kulakovskiy_Yu&abcvar=14&bbcvar=23

Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s